Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Валерій Кіпєлов: «Були випадки, коли ми виступали під «фанеру»
11:55
Легендарний вокаліст важкої музики Валерій Кіпєлов народився 12 липня 1958 року. Музична освіта: п’ять років навчання в музичній школі (вчився грати на баяні). З 14 років Валерій перебрав декілька груп, починаючи з весільно-ювілейного ансамблю «Селянські діти» і закінчуючи ВІА «Поющие сердца». Прослуховування Кіпєлова в наступну групу «Ария», за його словами, «проходило в місцевому туалеті, де він відважно заспівав хіти хард-року і був одноголосно прийнятий в групу». Та і затримався у ній на 17 років, протягом яких не раз проявляв індивідуалізм і схильність до самостійності, що вилилося в сольний альбом (записаний разом з Сергієм Мавріним) під назвою «Смутное время», а врешті-решт і у власний колектив «Кипелов». Валерій Кіпєлов, після відходу із знаменитої групи «Ария», у вересні 2002 року засновує свій однойменний проект. Пропонуємо підборку цікавих питань, які задавали Валерію Кіпєлову в різний час різні журналісти: — Валерій, дуже мало відомо про ваше дитинство. — Можу розповісти (посміхається). Я народився в Капотні, там, де нафтопереробний завод. Це околиця Москви, поряд з кільцем. Батьки мої працювали на цьому ж заводі. Наскільки себе пам’ятаю, з дитинства я дуже любив співати. Коли збиралися гості, зазвичай це було у свята, я співав народні пісні. У мене батько любив співати: була така, достатньо музична сім’я. Я дуже багато слухав Людмилу Русланову, тобто народну музику, або романси. І цей перший досвід сприйняття музики, першу музичну інформацію я отримував з патефонних платівок. У сьомому класі пішов в дитячий хор, де прослуховували початкуючих піонерів. Мене взяли. А років в дев’ять я вступив до музичної школи по класу баяна. У Капотні тоді музичної школи не було, і мені доводилося їздити в Гур’яново. Мама дуже хотіла зробити мене музикантом, а батько хотів, щоб я був спортсменом, оскільки в Капотні тоді була футбольна і хокейна команда. Тому я вчився на баяні, а влітку грав у футбол.
— Валерій, а Ви могли б поважати музиканта, який працює під «фанеру»? — Поважати складно, але я можу з розумінням віднестися до таких музикантів. Буває, коли люди просто вимушені грати під «фанеру», якщо ситуація складається так, що немає можливості грати в живу. Наприклад, на телебаченні, коли проходять збірні концерти, така штука відбувається. Наприклад, концерти на каналі МУЗ-ТБ. Там в живу ніхто не грає. Це погано, але коли, без перерви, один за одним чергуються номери, налаштувати всю апаратуру неможливо. Тому, це претензія навіть не до музикантів, а до людей, які організовують подібні заходи.
— А якщо «фанера» — зовсім не технічна необхідність? — Так, є категорія музикантів, які завжди, цілком і повністю грають під фанеру і зображають, що скачуть, стрибають, і неначе не можуть співати. До таких пошани у мене немає.
— Для Вас можливий виступ під «фанеру»? — У нас були такі випадки. Але тільки тоді, коли було просто неможливо грати в живу. Немає апаратури, нічого не передбачено. Але оскільки є певні зобов’язання перед людьми — виходиш тупо намагаєшся щось зображати. Таке бувало в наший практиці.
— Творчість групи «Кипелов» достатньо сильно корелює із стилем групи «Ария». Ви надалі плануєте збільшувати їх відмінність? — Такого прагнення немає. Те, що ми робили в групі «Ария» в плані музики мене цілком влаштовувало. Але поява в наший групі молодих людей, я сподіваюся, принесе новий струмінь в нашу творчість. Але це не спеціально для того, щоб відрізнятися від того, що було раніше. Просто життя міняється.
— Валерій, у вас на сцені такий мужній образ. А які чоловічі якості Ви вважаєте головними? — Великий набір. Повинен бути добрим, щирим, чесним бути по відношенню до тих, хто його оточує. Музикант повинен бути чесним по відношенню до того, хто його слухає.
— А ви суєвірна людина? — Та я, мабуть, сказав би, що ні, не дуже суєвірний. Хоча є і такі моменти. Наприклад, в групі «Ария» у нас була пісня «Антихрист», і коли вишикувався ланцюжок нещасних випадків після виконання цієї пісні, то хочеш не хочеш починаєш вірити, що щось не так, що щось навколо відбувається, стаєш суєвірним.
— Як Ви ставитесь до попси? — Подобається те, що робить Валерій Меладзе. Христина Орбакайте теж добре працює.
— А з Аллою Борисівною Пугачовою доводилося перетинатися? — Був один момент. Одного разу в хіт-параді ми обійшли її зі своєю піснею і зайняли перше місце. А вона тоді буквально панувала на сцені, і, звичайно, їй було трохи неприємно. Ми разом брали участь на підсумковому концерті, і вона попросила нас зайти, щоб подивитися, хто це такі тут знайшлися. Нас познайомили. Ми поспілкувалися трішки, вона побачила — так, є такі волохаті хлопці…
— Зараз модно в текстах пісень використовувати мат. Часто музиканти говорять, що в нецензурній лексиці криється якийсь могутній підтекст. У ваших же рок-текстах мату немає взагалі. Він для вас неприйнятний? — У маті? Підтекст? Нісенітниця це все! Я думаю, це наслідок внутрішньої розбещеності. Якщо тобі нічого сказати, то тоді ти вживаєш матюки. Я знаю декілька людей, лексикон яких на 70 відсотків складається з матюків. І, повірте, ці люди не дуже далекі. Я, до речі, не люблю ще і англомовні слова. Раніше і без них нормально спілкувалися. Якщо відбір, то відбір, а не кастинг. Я думаю, що все це не від великого розуму.
— Невже ви ніколи в житті слова матірного не сказали? — Ну чому ж! Я теж можу іноді «загнути», але не на сцені. Не можна знижувати планку, тому що бруду у нас по життю вистачає. Ви вибачте, але я ненавиджу цей «Комеді клаб». Мені говорять, мовляв, Пушкін теж використовував мат. Так. Але якщо ви, хлоп’ята, вважаєте себе схожими на Пушкіна, напишіть «Євгенія Онєгіна» і лайтеся потім матом скільки завгодно. Питання зняте. Це розбещеність!
Головна 
