Ініціаторами створення та авторами експозиції є Всеукраїнське громадське об’єднання «Союз «Народна Пам’ять», а також Всеукраїнські молодіжні громадські організації «Молодіжна єдність» та «Молодь України за майбутнє». За словами Голови правління ВГО «Союз» Народна пам’ять» Ярослава Жилкіна, це лише невелика частина того, що можуть показати і розповісти пошуковці про визволення нашої землі від окупантів.

Виставка надихнула Миколу Азарова  на ідею створення Музею пам’яті Великої Вітчизняної війни в Інтернеті, експозиції якого формуватимуть користувачі мережі. За його словами, створення інтернет-бази матеріалів про історію війни, яка б об'єднувала інформацію з усіх регіонів країни, необхідне для збереження історичної пам'яті про Велику Вітчизняну війну, структуризації існуючих записів і всіх матеріалів.

«Багато історичних подій збережені не в документах або матеріальних експонатах, а в спогадах тих, хто пройшов війну. Ми не можемо припустити, щоб зникли такі цінні свідоцтва епохи, - зазначив Микола Азаров, - Хочу запропонувати такий проект – із особистих історій ветеранів, сімейних архівів, фотографій, листів створити в Інтернеті Музей пам’яті. Спочатку в Києві, а потім, я впевнений, долучаться й інші міста України».

Голова Уряду мав можливість поспілкуватися з ветераном-учасником оборони Києва Дмитром Стадником та учнями київських шкіл.  Він високо оцінив зусилля пошуковців із залучення молоді до збереження пам’яті про героїчні події 1941-1945 років, підтримання зв’язку поколінь, а також висловив вдячність організаторам виставки за їхній внесок у справу збереження пам’яті про події Великої Вітчизняної війни.

Найкращим прикладом такого внеску є повернення солдатів із забуття: пошук останків тих, хто багато років вважався зниклим без звістки, перепоховання загиблих на батьківщині та розшук їхніх рідних. Такий пошук може тривати роками, розповів Я.Жилкін. За його словами, понад вісім років тривали пошуки рідних Василя Лазарчука, солдата Червоної Армії, уродженця Білорусі, що зник без звістки 1944-го. Останки солдата знайшла в 2003 році пошукова група ІПО «Пошук-Дніпро» на Дніпропетровщині. Вони були з почестями перепоховані в братській могилі у Криворізькому районі. Однак пошуковці продовжили роботу в архівах, листування з органами влади Білорусі та врешті-решт знайшли родичів солдата – доньку і внуків. У серпні 2011 року вони приїхали на могилу батька й діда, встановили там його фотокартку і табличку з іменем. Родина від серця подякувала за батька, якого через 67 років їм повернули пошуковці.

Не менш зворушлива історія повернення зниклого без звістки в 1941-му році Михайла Носача, родом із Київщини.  Російська пошукова група «Висота» знайшла його останки поблизу Смоленська разом із «смертною капсулою» та вкладишем. З них пошуковці дізналися, що Михайло служив танкістом, до армії був призваний з Фастівського району Київської області. Після передачі українській делегації останків солдата, вони були повернені на батьківщину його рідним.  Двоюрідні сестри та племінниця Михайла Носача, а також громада рідного села Кощіївка та адміністрація району з почестями проводжали солдата в останню путь 8 листопада цього року. Раїса Шелудченко, двоюрідна сестра солдата, під час перепоховання зі сльозами на очах дякувала «всім добрим людям, хто повернув брата на рідну землю».