| На сьогоднішній день громадяни можуть
працевлаштовуватись не тільки до приватних підприємств, але й до приватних
підприємців. У зв’язку з цим виникає ряд особливостей, щодо оформлення трудових
відносин між роботодавцем та найманою особою. Про це й буде йти мова.
Як оформити
працівників на роботу приватному підприємцю?
Роботодавцю з питань
реєстрації та працевлаштування найманих працівників потрібно обов’язково
звернутися до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття за місцем знаходження.
Оформлення на роботу найманого
працівника приватним підприємцем – СПД здійснюється згідно трудового договору в
письмовому порядку за формою, що затверджена наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 08.06.2001р. № 260. Договір укладається в трьох
примірниках.
Суб’єкт підприємницької
діяльності при реєстрації трудового договору повинен подати пакет документів, а
саме: паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідку про
присвоєння ідентифікаційного коду. Зі сторони найманої особи потрібен також
паспорт, трудова книжка та довідка про присвоєння ідентифікаційного коду. Якщо
працівник вперше влаштовується на роботу, то трудова книжка не подається, а
оформляється тільки СПД.
Відповідно пункту 4
Порядку № 260 відповідальна особа центру зайнятості при поданні трудового
договору фізичною особою реєструє його в книзі реєстрації трудових договорів.
Трудовому договору присвоюється номер і ставиться дата реєстрації. Один
примірник залишається в центрі зайнятості, другий – у роботодавця, а третій – у
найманої особи.
Отже, з дня реєстрації
починається сплата страхових внесків, яка відповідно припиняється, якщо
трудовий договір буде розірвано.
Яка кількість
найманих працівників може працювати у підприємця - платника єдиного податника?
У фізичних осіб, що не є
підприємцями, та у суб’єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на
загальній системі оподаткування кількість найманих працівників не обмежується.
Але у підприємців, які знаходяться на єдиному податку, їх кількість обмежена.
Згідно статті 1 Указу №
727 від 03.07.97 р., з фізособами, які застосовують спрощену систему
оподаткування, у трудових відносинах має перебувати на протязі року не більше
10 осіб, включаючи членів їх сімей. Виходячи з пункту 4 Порядку № 599 від
29.10.99 р., якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з
використанням найманої праці, то на кожну особу, що перебуває з ним у трудових
відносинах надається довідка про трудові відносини фізичної особи з платником
єдиного податку. Довідка є документом суворої звітності, заповнюється і
видається податковими органами. Щоб отримати таку довідку на кожного працівника,
работодавец повинен у пунктах 8 та 9 Заяви про право застосування спрощеної
системи оподаткування, обліку та звітності (дод. 1 до Порядку № 599)
обов’язково зазначити загальну кількість, поіменний склад та ідентифікаційні
номери працівників, з якими укладено трудові договори.
Довідка має знаходитись
на робочому місці найманої особи та пред’являтися контролюючим органам і
не може бути передана іншій особі.
Відповідно до статті 2
Указу № 727 у разі використання єдиноподатником найманої праці ставка єдиного
податку збільшується на 50% за кожного працівника. Якщо чисельність працівників
протягом строку дії Свідоцтва про сплату єдиного податку збільшилась,
підприємець повинен доплатити за кожного додатково найнятого працівника, з
розрахунку не менше як за повний місяць з початку роботи нових працівників, і
отримати на них довідки. При зменшенні кількості працівників, работодавець
повинен повернути отримані довідки.
Як правильно
підприємцю нарахувати та сплати соцвнески із заробітної плати за найманих
працівників?
Фізособи – работодавці
при виплаті заробітної плати найманим працівникам повинні керуватися загальними
нормами чинного законодавства. Згідно статті 95 КЗпП і статті 3 Закону про
оплату праці заробітна плата повинна бути не менше встановленої мінімальної
заробітної плати (на даний час – 350 грн., з 01.07.2006р. – 375грн.), що є
державною соціальною гарантією для фізичних осіб, обов’язковою на всій
території України. Якщо за відпрацьований час заробітна плата найманого
працівника менше встановленої мінімальної, работодавець повинен зробити доплату
до її рівня.
Що стосується нарахувань
на заробітну плату та утримань з неї, то відповідно до пп. 1 п.1 ст. 6 Закону
від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ особи, які працюють на умовах трудового договору у
фізичних осіб, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному
страхуванню в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.
Відповідно до ст. 21
вищезазначеного Закону роботодавці – СПД повинні нараховувати і сплачути внески
на державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності в розмірі 2,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих
працівників, що підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб. Крім
того утримується і внесок у розмірі 0,5%, якщо заробітна плата менша
прожиткового мінімуму, та 1%, якщо заробітна плата перевищує прожитковий
мінімум працездатної особи.
Суб’єкти підприємницької
діяльності, що сплачують єдиний податок повинні також сплатити зазначені внески
згідно з п.7 Порядку № 57. У разі настання страхових випадків (ст. 35 Закону №
2240-ІІІ) працівникам надається допомога у формі матеріального забезпечення,
яка компенсує втрату заробітної плати.
Відповідно до статей 1 та 19
Закону від 02.03.2000 р. № 1533 фізичні особи, які використовують працю
найманих працівників, зобов’язані сплачувати внески на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття у вигляді нарахування на
суми фактичних витрат на оплату праці (1,3%), а також утримувати внески із сум
оплати праці найманих працівників (0,5%).
Що стосується внесків на
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, то відповідно до статті 2 Закону від 23.09.1999 р. № 1105
страхувальниками є роботодавці, які використовують найману працю. Розмір
страхових тарифів, за якими здійснюються нараховування на оплату праці найманих
працівників, встановлено залежно від класу професійного ризику виробництва (ст.
1 Закону № 2272). З 01.01.2006 р. розмір страхових тарифів зменшився на 0,2%.
Відповідно до пунктів 1 і 3 ст.
11 Закону від № 1058 загальнообов’язовому державному пенсійному страхуванню
підлягають особи, які працюють у фізичних осіб на умовах трудового договору.
Згідно зазначеного Закону є роботодавці, які використовують працю найманих
працівників. Згідно ст. 4 Закону № 400 суб’єкти підприємницької діяльності, які
мають найманих працівників повинні нарахувати і сплатити до фонду 31,8% від
фонду оплати праці найманих працівників, а також утримати з їх заробітної плати
1 або 2% (якщо сукупний оподатковуваний доход відповідно не перевищує чи
більший 150 грн.).
Отже, якщо приватні підприємці
знаходяться на загальній системі оподаткування, то нібито все зрозуміло в
питанні сплати внесків до фондів соціального страхування. Єдиноподатники -
фізичні особи – СПД згідно до пункту 2 Указу № 727 звільняються від обов’язку
нарахування та перерахування до державних цільових фондів внесків, пов’язаних з
виплатою заробітної плати працівникам.
Зазначимо, що платниками єдиного
податку до пенсійного фонду “за себе “ внески не сплачують, коли мова йде “за
найманих працівників” пенсійний внесок сплачують у частині, не перекритій
відрахуваннями від єдиного податку. Під відрахуваннями від єдиного податку
потрібно розуміти 42% від 50 відсоткової доплати єдиного податку за найманих
працівників.
Чи повинна
фізична особа платник єдиного податку нараховувати податок з доходів найманих
працівників?
Згідно зі ст. 2 Указу № 727/98
доходи, одержані фізичною особою від підприємницької діяльності, що обкладаються
єдиним податком, не включаються до її сукупного оподаткованого доходу за
підсумками звітного року. Фізичні особи, які перебувають з платником єдиного
податку в трудових відносинах, одержують від нього відповідну винагороду за
виконану роботу, а не дохід від підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 6 Указу
№727/98 платник єдиного податку – фізична особа не є платником податку на
доходи фізичних осіб з доходів, одержуваних ним від підприємницької діяльності,
які обкладаються єдиним податком.
Водночас, фізичні особи –
суб’єкти підприємницької діяльності, зокрема платники єдиного податку, згідно
із законом України від 22.05.2003 р. № 889-IV “Про
податок з доходів фізичних осіб” є податковими агентами щодо найманих осіб і не
звільняються від покладеного на них обов’язку нараховувати податок з доходів
фізичних осіб із сум заробітної плати, що виплачуються ними найманим працівникам,
оскільки вони виступають податковими агентами.
|
Головна 
