Статтею 190 Сімейного кодексу України (далі - СК) передбачено, що батьки (той з них, з ким проживає дитина, і той, хто проживає окремо від неї) з дозволу органу опіки і піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку із передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Також потрібно сказати, що якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
Слід наголосити, що на укладання договору потрібен дозвіл органу опіки та піклування – він має стосуватися як доцільності укладання договору взагалі, так і його умов, зокрема, щодо того, хто має бути набувачем за договором.
Набувачем права власності  на нерухоме майно при укладенні такого договору є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладання договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно її утримувати. Треба зауважити, що на майно, одержане за договором, не може бути звернено стягнення. Окрім цього, до досягнення дитиною повноліття одержане за договором майно може бути відчужено лише з дозволу органу опіки та піклування.
Зазначений вище договір може бути визнаний недійсним або розірваним. Так, на вимогу відчужувача нерухомого майна суд визнає договір недійсним у разі виключення імені відчужувача як батька з актового запису про народження. У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право на нерухоме майно. За позовом відчужувача нерухомого майна договір може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов’язку щодо її утримання.
Але потрібно пам’ятати, що за ч.3 ст.190 СК укладення зазначеного договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язків брати участь у додаткових витратах на дитину. Такі додаткові витрати відповідно до ч.1 ст.185 СК можуть бути викликані як негативними обставинами (хвороба, каліцтво), так і позитивними (витрати на розвиток здібностей дитини). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину у разі спору визначається за рішенням суду.  Додаткові витрати можуть фінансуватися наперед, покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично чи постійно.