Був час, коли ми з Оленою, дві подружки не-розлий-вода разом вчилися в інституті, потім майже одночасно вийшли заміж, а ще через такий же короткий проміжок часу подружка розлучилася з чоловіком. Однак від цього короткого шлюбу залишився приємний і радісний спогад – донька Настунька. Ось вже рік її найголовніше «досягнення» життя не втомлюється дивувати маму допитливістю та безліччю «чомучок». На моє чергове запитання як почувається малеча, Оксанка гордо відповідає: «Почався період роздратованості та істерії» і пояснює: «Щойно їй щось не подобається, вона лягає на підлогу (траву, пісок), закриває очі та підкидає сіднички». А я просто втрачаю мову від такої відповіді і ніяк не можу второпати: невже таке трапляєься з усіма без виключення дітьми і якщо так, то як дати раду такому виходу емоцій? А може сценарій у кожної дитини та сім‘ї різний?

Подружка запевняє, - таку поведінку має «прожити» кожна сім‘я. А мені конче хочеться переконати її в зворотньому. Як же зробити так, аби незабутній та найщасливіший період дитинства, коли «хочу все й одразу ж» мінімально нашкодив батьківським нервам та приніс якомога більше користи вразливій дитячій психіці. Як поводити себе в найближчому майбутньому, аби не бути рабом дитячих забаганок, а стати вірним та надійним другом життя? Де та межа, за якою починається виховання?

Ну звичайно ж, переглядаючи сучасну дитячу психологію, все частіше думаєш про те, що виховання дитини починається ще з утроби матері. Тема досить загадкова і має деякий присмак спіритизму. Звичайно ж, майбутня мама в змозі створити певний рівень психологічного комфорту, співаючи колискові та розмовляючи зі своїм малюком в животику. Таким чином вона забезпечує комфортне емоційне співіснування малюка з новим для нього світом. Однак щодо практичної сторони виховання, то навчити малюка чистити зуби, прибирати іграшки чи не галасувати біля вітрини супермаркету, у маминому животику практично не можливо.

Але ось крихітка народилася! І нехай в цей момент йшов сніг чи світило сонце, його радісний галас сповістив про головне призначення життя: «Я – центр всесвіту». Заметушилися мама-тато, дідусі-бабусі, тьоті-дяді. Психіка маленької людини занадто вразлива до будь-яких емоційних проявів. Дехто з психологів вважає, що звертати надмірну увагу на дитячий плач можна лише у перші три місяці, адже це саме той час, коли дитина знайомиться із зовнішнім світом і його доброму самопочуттю може завадити навіть спожите мамою яблуко або ложка сметани.

Однак найважчі три місяці позаду, животик більше не бурчить, крихітка спокійно сприймає мамине молочко, але плач не закінчується. Вночі, вранці, вдень мама збивається з ніг, не спить і не їсть і все думу думає як зарадити маленькому вередуну. Не чіпай – каже бабуся, дай хліба – вчить прабабуся, та візьміть його на руки – суперечить спеціаліст зі школи молодого батьківства. Що ж робити і кому вірити? Залишіть у спокої бабусині поради і заспокойте дитину. Намагайтеся бути розсудливими – дитинча дев‘ять місяців жило у маминому животику і постійно, чуєте, постійно було з мамою. Увесь цей час крихітці було тепло, ситно та затишно, з нею ласкаво ромовляли і читали казочки. А тепер, через три місяці, вирішили, що казка скінчилася і настали будні? Зупиніться, ця дитина – ваша! Тільки від вас, батьків, залежить те, наскільки комфортно буде їй у цьому світі. Інша справа – з розпорядком дня. Якщо прийшов час спати – значить як би не хотілося дитині ще трохи погратися, тихенько, зберігаючи привітливий тон та усмішку на обличчі, але достатньо впевнено та твердо, побажайте своєму малюку спокійної ночі та виходьте з кімнати. Може статися так, що деякий час вам доведеться зібрати в кулак усю свою волю та терпіння, закрити очі та вуха аби не бачити та не чути плач дитини. Проте мине тиждень і у вас не буде проблем з питанням сну.

Призвичайтеся до того, що починати виховувати дитину варто вже з перших трьох-чотирьох місяців. І починаючи з цього віку намагайтеся вгадувати характер плачу дитини: обов‘язково реагуйте, якщо впевнені, що плач – це прохання поїсти, напитися, змінити пелюшку чи подихати свіжим повітрям. Іноді, звичайно ж, дитина потребує маму і для того, щоб погратися. І не вірте і заперечуйте тим, хто скаже, що дитина має бути самостійною. Самостійність – досить відносне поняття. Аби дитина могла гратися сама, її потрібно навчити. І тут мама і тато мають виконувати першочергову роль. Хто як не мама покаже як правильно вдягати-роздягати ляльку, лікувати ведмедика чи мити посуд. А от вантажити пісок на машину – заняття татове. Однак не розважайте малюка цілодобово. Обовязково має бути час, коли мама та тато займаються іншими справами – готують вечерю, перуть білизну, вчать вірш зі старшою сестричкою. Головне – пояснити дитині (зазвичай інтонацією власного голосу), що батьки зайняті іншими справами. Запевняю, дитина навряд чи одразу вас зрозуміє. Однак загальний настрій та серйозний тон змусять її зупинитися та подумати, що саме цей момент якраз не для ігр. Єдина порада цього часу – терпіть та тримайтеся. Це насправді важко в перші декілька днів, але ж ви навчили дитину самостійно засинати, значить попереду ще одна перемога.

Період маленьких «вибриків» минув. Разом з першою відчиненою шухлядкою шафи чи «вистуканою» з горщика драценою, у вашому лексиконі та жестах все частіше зявляється нове слово: «НЕМОЖНА», а разом з ним і нові проблеми виховання. Обережно! Досить часто батьків дратує те, що їх діти взагалі не реагують на це слово і просто ігнорують його. Дитячі психологи не втомлюються стверджувати – діти не розуміють різницю між поганим та хорошим, вони не в змозі відрізнити хорошу поведінку від поганої. Цьому потрібно вчитися та навчати. І тут батьки мають увімкнути власну уяву та намагатися якомога доступніше пояснити дитині чому не варто робити ті чи інші вчинки. Однак зробіть своє пояснення по-простому дитячим. Не варто придумувати казку про те, що у землі, у якій ростуть кімнатні рослини, живуть страшні чудовиська, яких, якщо рвати квіти, можна запросто розізлити і тоді Васильку (Оксані, Наталці) буде зовсім невесело. Мабуть цікавіше та приємніше вигадати історію про те, що квіти теж відчувають біль і їм дуже болить, коли їх кривдять.

А ще намагайтеся говорити слово «неможна» якомога рідше. Тільки тоді воно буде мати свою цінність і згодом дитина почне серйозніше реагувати на нього. Ніколи не забороняйте малюку бігати, стрибати, повзати, кричати. Адже ви навряд чи бажаєте, щоб ваш малюк виріс занудою. Намагайтеся «зіграти» сцену так, щоб дитина зрозуміла – ти можеш робити це, але...згодом доведеться прибрати розкидані іграшки, підмести підлогу, на якій залишилися крихти печива або, якщо дитина галасує, (мається на увазі просто крик, а не істеричні викиди), піти попросити вибачення у сусідів за спричинені незручності. Таким чином ви створите деяку ситуацію-вибір-висновок: «можна робити практично все, але чи потрібно». А мама і тато постануть у такій ситуації як авторитетні особистості, тому що: а) знають, що буде за таку поведінку, б) у випадку прикростей завжди намагатимуться допомогти.

Якщо ж ситуацію ніяк не виправити і потрібно вдаватися до застосування серйозної інтонації, обов‘язково виконуйте обіцянку до кінця. «Будеш розкидати іграшки - заховаю» і після чергового «вибрику» справді заховати. А щоб отримати їх назад дитині доведеться пообіцяти, що більше такого не трапиться. Саме тоді авторитет батьків буде досить високим.

Є ще один, не менш важливий момент, який обов‘язково варто врахувати, аби стати дитині «і другом, і братом». Встановіть у сім‘ї єдине правило – у вихованні дитини усі без виключення притримуються єдиної думки. Це означає, що у відповідь на запитання дитини, чи може вона піти на прогулянку з друзями, не допускається відповідь: «Запитай маму (тата, бубусю, дідуся)». Так само, як і приховування будь-якої інформації від будь-кого з членів родини, якою б неприємною вона не була. Благання дитини: «Мамо, буду поводитися якнайкраще, але не кажи татові про двійку» не мають зворушити ваше відношення до події. Адже тоді тато стає схожий на такого собі домашнього тирана. Ось чому дуже важливо пояснити дитині – ми скажему татові цю новину разом, і ти переконаєшся, що у цьому немає нічого страшного. При цьому тата бажано все ж таки попередити про те, що трапилося, аби й справді не натрапити на його поганий настрій. Те ж саме із відношенням до мами. «А давай ми не скажемо мамі куди йдемо і нехай вона нас шукає» - ситуація, яка виховує в дитині двояке ставлення до батьків. З одного боку – дочка дуже любить тата і ладна за ним на край світу, але оскільки вона дівчинка мама займає в її житті теж не останню роль.

Поки мама насолоджувалася спілкуванням з подругою у кав‘ярні за чашечкою кави, Даринка, залишена під наглядом тата, вирізала усі картинки із маминого улюбленого журналу. Звичайно ж, у мами немає слів від образи. Але ні в якому разі не бийте дитину. Фізичні покарання ображують, лякають та принижують дитину. Позитивного результату від них менше, ніж негативного впливу на психічний стан дитини. А це означає, що виховний ефект під великим питанням.

Психологами доведено, що фізичні покарання по-різному впливають на дітей з різними темпераментами, але навряд чи хоча б на одного з них – позитивно. Дуже швидко пробачить і забуде образу дитина-сангвінік. Але, ставши дорослим, вона запросто може проявити усі ці якості у собі. Маленький холерик з його вродженою здатністю до агресивності, невдоволення, виросте жорстоким та невдоволеним усім світом. Флегматик, який за своєю природою занадто повільний та замкнутий, може перерости в холерики і мати таку ж агресію до навколишнього світу. А діти-меланхоліки взагалі мають слабу нервову систему, а тому в майбутньому будуть зовсім невпевнені у власних силах. Отож перед тим, як стукнути, двіччі подумайте чи хотілося б вам виховати та виростити таку людину.

Крім того, ніколи не карайте диниту, відсилаючи її спати на годину раніше. Ліжко – це те місце, де людина почувається спокійно і затишно.

Якою б вередулькою не була ваша дитина, ніколи не забувайте її хвалити. Нехай це правило стане для вас таким же обов‘язковоим, як, наприклад, чищення зубів. «Якщо ви не знаєте, за що похвалити дитину, придумайте це!» - правильно радить у книзі «Нестандартна дитина» психіатр та психотерапевт В. Леві. Невже ви не вірите у те, що у вашої дитини позитиву в десятеро більше, ніж негативу. Головна ідея похвали – переконати малюка у його неординарності та унікальності, вселити віру в його можливості. Однак будьте уважні – існують моменти, коли дуже важливо не перейти межу: не вихваляте дитину за те, що вона робить з легкістю, ніколи і ні за яких обставин не ставте свою дитину у приклад іншим присутнім дітям, адже це може викликати почуття переваги над іншими і шквал негативних емоцій у тих, хто навколо. Не вихваляйте малюка занадто часто. Дайте зрозуміти одну просту річ – похвалу потрібно заслужити. Хваліть за вчинки, а не просто констатуйте факт. Не кажіть: «Яка гарна дівника Маринка», конкретизуйте: «яка ти молодець, що допомогла мамі піднести сумку». І ніколи, ні за яких обставин це акцентуйте увагу на слабких сторонах вашої дитини. Найбільше уваги саме досягненням малюка! Нехай він погано малює, але які вірші він складає! Ну й що з того, що у нього не все гаразд з метанням м‘ячика, зате як він танцює. Саме такими методами можна вберегти улюблене чадо від зниженої самооцінки і майбутніх проблем у досягненні цілей.

Поважайте в дитині особистість та намагайтеся знайти компроміс. Уявіть собі картину: ви запізнюєтеся на роботу, чоловік вже давно в машині, а ваше чадо спокійненько розкладає пазли. Звичайно ж, ранок тільки почався, а ваші нерви вже «ніякі». Ви ось-ось струснете дитину, візьмете за руку та потягнете до машини, при цьому не забуваючи додати компліментів про те, що за істота росте у вашій сім‘ї. При чому, чим більша «поверховість» вашої квартири та дорога до дитсадка чи школи, тим більшою порцією компліментів «зарядиться» ваше яблучко.

А тепер інший варіант: ви підходите до дитини і кажете, що вам дуже жаль, але час закінчувати гру і йди до машини. Дозвольте докласти ще 2-3 компоненти і пообіцяйте обв‘язково допомогти закінчити картинку ввечері. Ці слова не гарантують вдалої співпраці, але якщо враховувати тільки перший сценарій, шансів вийти з дому в нормальному настрої не залишилося б ні у вас, ні у вашої дитини.

І ще – батьки завжди мають пам‘ятати, що у будь якому віці дитина залишається дитиною. Адже ви теж не завжди вчиняєте правильно по відношенню до ваших батьків. І вони майже завжди пробачають вам. Пам‘ятайте – дитина потребує не лише вашої поради й допомоги, але ще й вашого тепла та ласки. Психологічно спокійні та врівноважені діти – більш впевнені в собі і, як результат, йдуть по життю з легкістю та успішні у всіх починаннях. Зізнайтеся, адже нам теж іноді так не вистачає маминих обіймів чи татових життєстверджуючих слів. «Я дуже добре пам‘ятаю розмову з одним з моїх друзів, - він пояснював, чому йому так важко любити свою матір або просто обійняти її – пише одна з психологів. Він був абсолютно переконаний, що вона не любить його. Але мені завжди здавалося, що вона зробила для нього достатньо багато, тому я запитала про те, чому у нього склалося таке враження. І він відповів: «У мене на все життя зберігся чіткий спогад: я піднімаю руку, тягнуся вверх, аби доторкнутися до її руки, а вона забирає свою».

Дитина – самодостатня особистість зі своїм власним поглядом на ті чи інші речі та власною думкою з приводу того чи іншого випадку. Слухайте свою дитину в два рази довше, ніж говорите, - радять психологи. Окрім того, поважайте малюка з найменшого віку і говоріть з ним не в наказному, а ввічливому тоні. Аби примусити дитину почути вас, перед тим як почнете говорити, переконайтеся, що дитина дивиться на вас. Іноді діти настільки захоплюються своїми справами, що їм дійсно важко перемкнути увагу. Ось чому психологи радять встановлювати часові рамки: «Мені знадобиться твоя допомога через 2 хвилини» або «Я хочу з тобою поговорити через 1 хвилину. Будь-ласка, підготуйся». Великий педагог Мері Брад Роу каже, що дітям потрібно більше «часу очікування» - часу обдумати те, що вони чуюють, перед тим, як щось відповісти. Отож, якщо ви хочете почути нормальну розумну відповідь, наберіться терпіння та почекайте.

Виховання грою – ось найпростіший спосіб донести до дитини те, що вам потрібно. Немає більш простого методу привчити дитину виконувати ті чи інші завдання, ніж робити це граючись. Дочка ні за що не хоче мити черевички? Візьміть один з них і говоріть образливим голосом: «Ой, а я сьогодні стільки допомагав Сашульці, - і ходити, і бігати, і стрибати. Вона мене і в пісок, і в калюжу. А тепер мене кинули, я один брудний і невмитий стою в шафі. Бррр, завтра взагалі нікуди з нею не піду». Увімкніть уяву – і проблема вирішиться, і ви потренуєтеся.

І наостанок – вигадуйте якомога більше сімейних традицій та свят. Дитина має виховуватися в умовах морального задоволення. Ось наприклад, ваш малюк твердо впевнений, що завтра субота, а значить на сніданок він обов‘язково отримає шматок улюбленого пирога або кексу. А в неділю обов‘зково приїде бабуся і будуть улюблені тваринки у зоопарку та багато сміху. Я чекаю літніх канукул, бо обов‘язково буде похід, вогнище та палатка. А взимку ми будемо кататися на лижах і пити гарячий узвар з термосу. Діти дуже цінують такі традиції, які називаються «зонами радості». Намагайтеся зробити так, щоб ваше співіснування з малюком було суцільною зоною радості, де щоденні справи та буденність теж наповнені ритуалом добра та гарних взаємовідносин.

І так, 10 головних заповідей комфортної злагоди дітей та батьків:
1. Не кажіть неможна, кажіть – давай подивимося, що буде, якщо...
2. Завжди виконуйте обіцянки, яким б неприємними для дитини вони не були
3. Уся сім‘я – на одному човні виховання
4. Не бити! Методи «березової каші» давно в минулому
5. Хваліть сильні сторони дитини
6. Знаходьте компроміс
7. Обнімайте дитину
8. Навчіться слухати
9. Виховуйте, граючись
10. Створіть у сім‘ї «зону радості».

© www.greenmama.ua