Хвороби що передаються при інтимній близькості, описав ще Гіпократ. З тих пір перелік цих недуг помітно поповнився їх навчилися як слід лікувати і про них стали говорити відкрито. Правда останній факт, як не дивно, додав лікарям немало клопоту: венеричні захворювання обросли безліччю чуток і легенд.

Міф 1: сифілісом або гонореєю можна заразитися в побуті, наприклад, прийнявши ванну після хворого родича.

Майже всі мікроорганізми, які викликають венеричні хвороби, можуть залишатися життєздатними на вологому рушнику або мочалці протягом декількох годин. Але якщо дотримувати елементарні правила гігієни, тобто не носити чужі речі (у тому числі і сережки), не докурювати чужу сигарету, не користуватися чужою помадою, не чистити зуби чужою щіткою і так далі, заразитися не можна.

Випадки побутового зараження рідко, але все таки зустрічаються. Наприклад, висип на тілі дорослого сина, який мати намагалася вивести, змащуючи зеленкою, виявився проявом вторинного сифілісу. Через три тижні у жінки на пальці з'явилася ранка, яку лікар класифікував як первинний сифіліс.

На небезпеку професійного зараження найчастіше наражаються лікарі - хірурги, стоматологи і гінекологи. Вони контактують з середовищем, в якому можуть бути хвороботворні мікроорганізми, адже рукавички іноді рвуться.

Міф 2: якщо чоловік кілька разів перехворіє гонореєю, він стане імпотентом.

Якщо лікувати хворобу відразу і правильно, на чоловічій потенції вона не відобразиться. Якщо ні - гонококи пробираються вгору по сечостатевих шляхах і можуть стати причиною і безпліддя, і імпотенції, і інших захворювань.

Міф 3: з'явилися нові мікроорганізми, які можуть проникнути навіть через презерватив.

Насправді презерватив (і жіночий, і чоловічий) від інфекцій в більшості випадків захищає. За умови, що він має сертифікат якості, вірно підібраний (це стосується чоловічих презервативів, оскільки вони бувають різних розмірів) і правильно використовується.

Жінка може понизити вірогідність зараження, використовуючи свічки, крем, пігулки. Правда, її партнера ці засоби не захистять.

До речі, оральний секс так само небезпечний, як і традиційний. Адже в ротовій порожнині мікроби можуть жити не менш комфортно, чим в піхві.

Міф 4: з'явився метод діагностики, що дозволяє по одному аналізу визначити всі хвороби.

Один з методів сучасної діагностики - ПЛР-полімеразні ланцюгові реакції - дійсно дозволяє виявити "винуватця" хвороби, у тому числі і венеричної.

Але цей метод має свої нюанси. Якщо, наприклад, людина хворіла хламідіозом, то ще протягом деякого часу в її організмі можуть залишатися "сліди" цієї недуги. Тому вибирати, який аналіз зробити (а їх існує множина - бактеріологічний, бактеріоскопічний, серологічний, культуральний), повинен тільки лікар.

Міф 5: існують антибіотики, що дозволяють вилікувати будь-яку інфекцію всього за три дні.

Універсальної пігулки від всіх хвороб немає. Наприклад, сифіліс лікувати краще всього за допомогою препаратів ряду Пеніциліну, хламідіоз - тетрациклін. Причому спеціальні жорсткі схеми застосовують тільки при лікуванні сифілісу і гонореї. При інших хворобах лікар у кожному конкретному випадку вибирає медикаменти і коректує їх прийом.

"Самодіяльність" при лікуванні венеричних захворювань категорично протипоказана. Адже використовуючи один препарат при одній і тій же недузі, можна отримати абсолютно різний результат, який залежить... від кислотності шлунку, наприклад. Крім того, венеричні хвороби рідко зустрічаються поодинці. Найчастіше "в компанії" з гонореєю доводиться лікувати трихомоніаз або хламідіоз, а іноді і далекі від дерматовенерології хвороби, наприклад, вірусний гепатит, який передається при інтимній близькості. Вилікувавши одну з них препаратом, рекомендованим сусідом або медичним довідником, можна виробити у інших мікроорганізмів стійкий імунітет до цих ліків.

І не варто ігнорувати рекомендації по прийому ліків. Чи знаєте ви, що алкоголь навіть в невеликих кількостях (пиво, ром-кола) взаємодіє з антибіотиком як луг з кислотою? Відбувається звичайна реакція нейтралізації!

Міф 6: вилікувати хламідіоз практично неможливо.

Грамотно проведене лікування позбавить хворого від хламідіозу. Правда, окрім антибіотиків знадобляться імуностимулюючі препарати.

Зі всіх хвороб, що передаються статевим шляхом, в нашій країні хламідіоз зустрічається частіше всього: майже 70 відсоткам пацієнтів, що звернулися за консультацією, лікарі ставлять саме такий діагноз. Це захворювання часто стає причиною і чоловічого, і жіночого безпліддя. Але навіть якщо жінці вдасться завагітніти, то все одно може існувати загроза позаматкової вагітності або викидня.

Міф 7: при одноразовій близькості з хворим партнером можна і не заразитися.

Таке буває, але рідко. У всьому світі відомо всього декілька випадків, коли до подружжя вірусоносіїв СНІДу доля виявлялася прихильною.

Найчастіше інфекція все-таки проникає в організм. Цікаво, що превентивному лікуванню (що призначається для попередження хвороби), наприклад, сифілісу, підлягають тільки ті, хто мав близький контакт з хворим. Отже, якщо чоловік зрадив дружині з підозрілою персоною і наступного дня повернувся на подружнє ложе, а потім схаменувся і побіг до лікаря, уколи призначать тільки винуватцю події. Інкубаційний період більшості інфекцій достатньо великий, щоб дружина теж встигла заразитися.

Міф 8: існують методи, що знижують ризик зараження в екстремальних ситуаціях, наприклад, якщо порвався презерватив.

У арсеналі лікарів дійсно є такі засоби - їх потрібно застосовувати протягом декількох годин після статевого акту. Але все таки ці ліки не гарантують стовідсоткової безпеки. Протягом декількох місяців потрібно спостерігати за самопочуттям і при щонайменших підозрах звертатися до лікаря.

А що робити, якщо презерватив порвався, а рятівних ліків під рукою немає? Щонайшвидше спорожнити сечовий міхур, обмити зовнішні статеві органи господарським милом і, не зволікаючи, звернутися до лікаря.

Міф 9: якщо звернутися по допомогу в державний шкірвендиспансер, то про виявлену хворобу обов'язково повідомлять на роботу.

Неправда. Якщо ви самі "по секрету" не розповісте про свою хворобу, то про неї ніхто не дізнається. Лікарю забороняє розголошувати лікарську таємницю не тільки клятва Гіпократа, але і кримінальний кодекс. Навіть якщо пацієнт лікувався в стаціонарі, то в лікарняному листі не буде вказана дійсна причина його перебування.