Везде искал её улики,
И рвался сквозь заслон теней,
И, разлучая с пылью книги,
Пытался вычитать о ней.

Он пробовал средствами всеми...
Но не сумел понять в пути:
Их просто разделяло Время,
Сквозь ЭТУ стену не пройти.

В итоге - всё... Игра в молчанку...
Партнёры в той игре - века.
И с его каменных останков
Сорвёт цветок её рука.

Не знаю что можно еще пожелать
Желали любви,желали здоровья,
Желали щастя,успехов в учебе.

Конечно все это главное в жизни.

Но я хочу,пожелать одного:
"Чтобы в серце твоем всегда оставались,
люди которие все здесь собрались,
Собрались здесь кресные,
Собрались друзья,
Сидят здесь-наша мама и папа.
И я хочу чтобы ты никогда
Не забыла о них,
Ведь все мы родня.
И они здесь все
Поднимают вгору,бокалы вина,
И пьют все сегодня только за тебя.
Ведь в этот день родилась ты,
Красавица неземной красоты"

Співайте друзі! – ви посли,
Добра в розплідник вандалізму
І, слава Богу, оптимізму
В душі хоч трохи зберегли

Одна біда, що за столом
В забавах, танцях і гуляннях
Забули спільне і нагальне –
Своє пошарпане село.

Гулянка й танці – на Горі, -
Повсюди клеєні об’яви
Нехай подалі від канави
Співають «славу» піснярі.

Бо гордість маєм чималу:
Пісенний край – гниле болото! –
Найкращий пам’ятник роботі,
Яку проводим по селу.

«Пишаємось» бо «Карфаген»
Слав’янський маєм, історичний
Здобуток славим «героїчний»
Розруху – доленьку ген-ген . . . !

Наб’єм пляшок! Гуляй братва!
У розперезанім азарті
Уваги й любощів не варта
Сміттям сплюндрована трава?!

Поглянь туди. Не пізнаєш?
Це ти – подобіє народу.
Розбивши пляшку, може згодом
Собі в сідницю заженеш?!

Казали нам старі діди:
- Не плюй в криницю – знадобиться.
І спрага ще не раз напитись
Приволоче тебе сюди.

Сміття як символ Біличан,
Гуляє в центрі і повсюди
Народом звемся, та не люди!
Хохли і є. В параші – ПАН!

І у кватирку із вікна
Смердить ота сеча – гидота
Майбутнє наше – в нечистотах!?
До смаку запахи лайна?

Не личить мати у дворі
Ганебної для нас реклами
Щоби у всенародну яму
Не погрузали школярі.

Тепер звертаюся до вас,
Шановні наші освітяни:
Любов, добро, повага й шана
Чи переповнює ваш клас?

Який ми приклад подаєм
Нащадкам рідної країни?
Любов до краю для дитини
Уроком, бачу, вже не є?!

Музей похнюплений стоїть,
Занедбаний. Закриті двері.
Шкільної творчості «потєря»
У вашім носі не свербить?

Козак, скульптурний – в стороні
Сумний, опльований, змарнілий.
Якби живий, то посіділи б
Уже і вуса вцім лайні.

А поруч – битий куманець –
Обрубок злісного насилля.
Ростим розгнуздане бадилля –
Розрухи нашої вінець!

Трощити, бити і ламать
Невже тебе учили в школі?
Яка ж твоя подальша доля?
Ох, дітки, вашу душу мать!!

Собі ви гадите столи
І лави здуру потрощивши
Присісти, трохи притомившись,
Бодай захочете колись . . .

Рябіє купами сміття
І крає серце, ріже очі
І насміхається, регоче
Порожнє, не людське життя.

Місцева рада – слабаки?
Чи ми – заслужені засранці?
Спішим на п’янку і на танці.
Стецько в загулі. На роки?

Співайте, грайте і нехай
Село до ранку погуляє
Та от хрипить і шкутильгає
Чудова пісня: «Край мій край»

То може, все ж таки, гуртом
З піснями, танцями, баяном
Прикриємо так звану «шану»
Добротним фіговим листом?
Гикнеться раді? Чи «вгорі»
Вершать все ту ж проблему танців?
То може кликнемо германців
Прибрати в нашому дворі?!

Позбутись маємо сміття,
У добре діло вкласти гроші.
Чи поскуповуєм калоші
І . . . хай гниється майбуття?!

Пустий бюджет? Зійдіть з «небес»,
Зберіть людей на площі, в залі
Та вирішим як жити далі.
Людського слова боїтесь?

**************************************************************************************************

Рясніє квітами пора,
А по шляху в духмянім листі
Роситься сріблами намисто
І на стеблинах завмира . . .

Та хтось загрібся у ярок
На запашних зелених луках,
Порив колесами багнюку,
Пролив мастило у ставок . . .

У грудях тисне: хто є ми?
У нашім серці – купа гною,
Сміття в собі і під собою.
Не скоро станемо людьми.

Та схаменіться хробаки!
Можливо станете з роками,
Людьми, що ніжними руками
Природу пестять. А поки . . .

**************************************************************************************************

Тривожить клуб – «весна ясна».
Хоч пофарбований, помитий.
Під стелею фігурні плити
Якщо відірвуться – хана!!

В.Плужник

. .или что-то случилось, или одно из двух. .

Откуда такая нежность?
Не первые - эти кудри
Разглаживаю, и губы
Знавала - темней твоих.

Всходили и гасли звезды
(Откуда такая нежность?),
Всходили и гасли очи
У самых моих очей.

Еще не такие песни
Я слушала ночью темной
(Откуда такая нежность?)
На самой груди певца.

Откуда такая нежность?
И что с нею делать, отрок
Лукавый, певец захожий,
С ресницами - нет длинней?

Твоя жизнь – пустота, тьмой окутаны дни
Одиночества серые камни полны.
Ты давно никого не встречал на пути
И болят не зажившие раны твои
Ты искал свою смерть средь туманов ночных,
Не найдя убивался в слезах.

Что за сила? За что? За какие грехи
Заставляет тебя чёрной тенью ходить,
Тосковать и искать избавленья
Вечный странник таков твой удел!
Тишина и пепел забвенья.

Как хочу я помочь! Дай мне руку свою!
Поверь только мне, я знаю дорогу!
Обещаю, я к свету тебя проведу,
Нужно лишь постараться немного.

Мы пойдем по пустынным, застывшим полям
Через горы, сквозь клочья тумана,
По уставшим старинным седым городам
Мимо подлости, лжи и обмана.

Знаю, там в темноте, выжить совсем нелегко!
Будет холодно, больно и страшно
Но я знаю, я верю, мы сможем дойти
До страны, где вокруг все прекрасно.

Будет солнце вставать, нам рассвет зажигать,
Будет море играть под ногами.
Обретешь ты покой, снова сможешь мечтать
Теплый воздух обнимешь руками.
И не будет в тебе больше чёрной тоски,
Что стальными сжимала когтями.
Полной грудью вдохнешь свежий ветер весны
Свои раны смоешь ручьями,
И не будет больше тоски.
Что стальными сжимала когтями.
**************************
Вслед за мечтой

я не хочу быть игрушкой в твоих руках,
но вольным мне уже тоже не быть.
что же мне делать? как поступить?
пусть в душе пустота, но я хочу жить!
я люблю тебя,- кричал тебе в след,
но все дальше уходил твой силуэт.
со мною остались лишь серые дни
и мечты что когда то явью были.
я сам шагнул в эту бездну любви,
но выход назад уже не найти

я встречал рассвет над морем из слез,
но теперь вижу только закат.
чаша испита, сердце разбито,
я сам во все виноват!

твой образ ко мне приходит во сне.
в печальных глазах я вижу ответ.
что же мне делать? как поступить?
назад не смогу я отступить!
ты пророчишь смерть мне от любви,
но я не верю в реальность я буду идти.
я найду тебя по остывшим следам,
судьбою начертано я буду с тобой
из маленькой искры вспыхнет огонь
в небесах запылает яркой звездой.

пусть горит закат яркой свечой,
все пройдет и я буду с тобой.
чаша испита, сердце разбито
но мне все равно я иду за мечтой!

Справедливість, Чесність , Вірність, Це є сила України,
А сповідують ось це, лише справжні я і ти,
Я і ти це Україна,
Ти і я це Українці,
Всі разом потужна сила!
Ми велика Україна!

Тож цінуймо нашу вірність, і борімося до кінця,
Вірність-Віра, Віра-сила,
Віримо в себе, віримо в тебе,
І згортаємося разом, щоб нарешті подолати,
Цей злочинний паханат!

Тож цінуймо нашу чесність,
Чесність це є міцність,
Міцність створить нам повагу,
А повага то є страх, тож боятись будуть нас!
Чесність міцно нас з’єднає, і ніхто нас не здолає!

Тож цінуймо справедливість,
Справедливість дасть взаєморозуміння, та гармонію з життям,
І ніколи не дасть зраді змогу , утворитися в тобі,
А коли не має змоги, утворити ворога в тобі,
То не які зовнішні загрози, нам не страшні!

Хто ж не цінить чесність, вірність, справедливість, той не Українець.
То є ворог, паразит, роз’їдаючий нарід,
Тож шановні Українці, починаймо боротьбу,
Не дамо їм зруйнувати, Україну нашу мати !

Кохання

Коли закінчилась надія,
коли не віриш вже в слова
німа нічого крім кохання
Яке долає те страждання,
Яке пробралось, в серце так,
що вже не вибити ні як

Залишиться лиш хибний страх, який як рак,
Тумане серце, розум ,душу,
Тумане все що є в тобі,
Кричить!
Не вірити, не слухати, не знати,
Лише вбивати, те останнє,
останнє почуття кохання,

Але не бійтесь ,все не так,
Бо наше серце вміє так,
Послати все у небуття,
Забути зраду, підлість, злодіяння,
Та серцем відновити почуття, Кохання!

Яке є те останнє почуття,
яке є генеруючим життя,
Яке лунає без обману : Я Кохаю!
Кохаю серцем, ніжно, щиро,
Душею душу, серцем серце,
Ні що не спинить це чуття,
Якщо це щире почуття.

_________________
Справедливість, Чесність , Вірність, Це є сила Українців,
А сповідують ось це, лише справжні я і ти,
Я і ти це Україна,
Ти і я це Українці,
Всі разом потужна сила!
Ми велика Україна!

Життя така цікава штука,
Нехай для тебе буде це наука.
Нікого в світі, ти не зневажай,
І кожного ти поважай.
Бо лиш загубишся в морі життя,
Як без підтримки канеш в небуття.

Попрошу суворо не судити!!!!!! Я дуже сором'язливий)))))))