Минулими вихідними столиця нашої області здригалася, свистіла, кричала, надриваючи горлянки, співала і раділа життю. Разом із Миколою Кульчинським та Сергієм Архипчуком, з іменами яких пов’язано дуже багато культурних не за назвою, а за змістом дійств, неодмінними атрибутами яких є українська мова, вишиванки, жовто-блакитні прапори. До Полтави приїхала Воля. В Полтаві був Рок.
Фестиваль “Mazeпa-fest” вперше був проведений у 2003 році. Це свято включає в себе кінодень, етнодень та дводенний рок-день. Кіно- та етнодень, як правило, дислокуються або в палаці дозвілля «Листопад», або в театрі імені Гоголя. Місце для рок-дня щороку залишається незмінним. Це – Співоче поле імені Марусі Чурай. Сама назва цього міста ховає в собі магію, яка змушує людину, котра приходить сюди, відчути себе вільною, замість горба знайти в себе за плечима крила чи хоча б крильця. Тут немає помпезних крісел чи навіть стільців – замість них прості пофарбовані лави, які використовуються більше для стояння, ніж для сидіння. А ще тут можна кричати. Скільки завгодно. Щоб викричати з легенів усе, що осідало там роками: смуток і печаль, смоли і нікотин. Тут люди співають. Хто не вміє – просто кричить, бо це – Співоче Поле. Сюди не зганяють «для масовки», щоб сподобатися «дяді Колі», працівників адміністрацій, клубів та шкіл – люди їдуть самі, в тому числі і з Кобеляк.
На жаль, «ЕК» цього року змогло зазирнути лише в останній день фесту. Незмінний могутній голос Сергія Архипчука, мозку і водночас ведучого «Мазепи», який лунав бозна-звідки, величезна кількість людей, яких поглинув український рок, українська мова і музика. Всім цим зустрічає гостей Поле. Звісно, наша держава не була б собою, якби не спробувала хоч якось зіпсувати людям свято. Цього разу вона робила це руками міліціонерів, які з причин, відомих лише їм та Всевишньому, не пускали людей на майданчик, що знаходиться якраз навпроти сцени, позаду глядацьких лавок. Охоронявся цей порослий травою клаптик землі надзвичайно ретельно, немов якийсь засекречений об’єкт. Очевидно, державні діячі вирішили, що нічого бидлові дивитися концерт зі зручного місця – хай краще дивляться з незручного.
На сцені майже не було «розкручених» музикантів. Та знайомі імена все ж були. Одним із таких є ім’я івано-франківського гурту «Фліт», відомого піснею «Їжачок», котрий «перетвориться в зірку і лапками весь світ обійме». Була дуже добре знайома кобеляцькій публіці полтавська «Арахнофобія», учасником якої ще зовсім недавно був наш барабанщик Олександр Климань. Склад гурту змінився, та лідер лишився незмінним. Як і раніше, команду очолює автор пісень, власник неймовірного голосу Валерій Власенко. Дві пісні він проспівав сам, третю ж пісню співало Поле під акомпанемент його гітари. «Арахнофобія» хоч і складається тепер всього з двох учасників, зуміла добряче розворушити людство.
Досить відомою музичною формацією є і київський «Вій» на чолі з Дмитром Добривечором. Вони увігнали глядачів у не надто веселий стан, але в кінці виступу розігнали його своїм хітом «Хата скраю села». Завершував фестиваль гурт «Тартак». Виявляється, ці хіп-хоп виконавці мають більш ніж достатньо підстав називатися «рокерами». Живе виконання пісень, на відміну від «фанер», до яких нас привчило телебачення, змушує по-іншому дивитися на цей гурт. Кожне слово, сказане Сашком Положинським зі сцени, жадібно ловили вуха слухачів. Пісні присвячувалися Україні, героям, які в часи репресій не шкодували свого життя заради Батьківщини, небайдужим сучасникам. Оваціями зустріли слова надії Сашка на те, що з Божою поміччю Україна через кілька років зможе стати країною, в якій жити не соромно, і навіть комфортно. Та чомусь здалося, що і сам він не надто вірить у таку перспективу, а надія жива лише тому, що вона безнадійно наївна. Остання виконана «Тартаком» пісня, в якій говориться: «я не хочу бути героєм України – не цінує героїв моя країна», благає людей отямитись, стати гідними синами своєї землі, перестати «плювати в дідівські криниці». Та ж таки надія змусила Положинського перефразувати свої ж слова і промовити в пісні: «Я захочу бути героєм України, бо зміниться моя країна». Його б слова – та можновладцям у вуха. Та сенсу немає, бо ті вуха глухі. Неможливо достукатися до того, хто чує дупою, а думає шлунком. Перед початком цієї пісні на сцену запросили усіх, хто був одягнутий у вишиванку. Кожен з них отримав не лише можливість «потусуватися» на сцені разом із «Тартаком», а й невеликий подарунок.
Згадали того дня і про Кобеляки. Згадуваний раніше ведучий Сергій Архипчук повідомив широкому загалу, що «тиждень тому в Кобеляках украли пам’ятник Леніну». По Полю пронеслася хвиля захоплення і оплесків на адресу нашого містечка. Архипчук додав: «… і тепер вони плачуть і хочуть поставити новий». Захоплення і оплески одразу ж перетворилися на свист і гомін обурення такою дивною ідеєю. Також ведучий порекомендував замість того, щоб вшановувати ворога українського народу В.І.Леніна, поставити пам’ятник Мазепі. Звідки цей чоловік дізнався про ці події в невеличкому райцентрі – одному йому відомо.
Звісно, можна нескінченно прискіпуватися до “Mazeпa-fest-2008”. Можливо, хтось скаже, що звук був недостатньо якісним, і виконавці недостатньо яскравими. Можливо, це і так. Та найголовніше у фестивалі – це його щирість. Тут не було невдоволених завгоспів, яких прислали перейняти якийсь міфічний «досвід», щоб потім узяти та й використати його у своїй роботі», не було «політичних туристів», мета яких – 50 гривень, не було молодиків з порожніми очима, які за гроші вимахують прапорами. Співоче поле раділо і співало. Маємо надію, що наступного разу “Mazeпa” буде ще кращим, ще масштабнішим. Причин для цього дві. По-перше, у 2009 році виповнюється 300 років з дня поразки українського війська в Полтавській битві. По-друге, в цьому ж році відбуватимуться президентські вибори. А перед виборами усі політичні сили раптом стають добрими, хорошими і ой, якими щедрими.