Леніна вкрали майже три тижні тому, і є усі підстави вважати, що його уже й не знайдуть. Цю гіпотезу підтверджує і те, що міська влада вже встановила на престол його правонаступника. Правонаступником став гіпсовий Ульянов, який довго сидів під замком у коморах Районного відділу культури та туризму. Леніна-в’язня обмели від павутиння, пофарбували в дуже гарний коричневий колір і поставили на місце скинутого (у прямому й переносному сенсі).
Подія з крадіжкою пам’ятника, та ще й неметалевого, набула в містечку неабиякого розголосу, обросла цілою купою чуток, в яких називалися і ймовірні прізвища «катів», і мотиви цього зухвалого злочину. Вага ленінської голови в устах городян теж варіює в межах від 200 до 600 кілограмів, що свідчить чи то про велику кількість зловмисників, чи то про їх богатирську силу «а-ля Василь Вірастюк». Подейкують, що викрадачі могли бути і «зальотні», мовляв, їм своїх вождів мало – вирішили ще й нашого поцупити.
Зважаючи на таку цікавість до всього цього, «ЕК» вирішило звернутися до громадян з одним-єдиним питанням: «Чи добре те, що пам’ятника Леніну не стало?» Опитування, яке, щоправда, не має статусу репрезентативного, проводилося безпосередньо біля місця події у п'ятницю, 6 червня, з 15.30 до 16.30. За цей час ми встигли почути думки 104 випадкових перехожих. Переважна більшість, 58 чоловік, назвали зникнення пам’ятника негативним явищем. Основними аргументами цих людей було те, що кам’яна голова на постаменті нікому не заважала, що це свідчить про низьку мораль нинішньої молоді, що історію, якою б вона не була, потрібно поважати. Один хлопчина був обурений тим, що через крадіжку тієї ночі до нього підійшли міліціонери, стали вимагати інформацію про крадіїв, перевіряти його руки на предмет того, чи контактували вони з вождем. Той не мав ні інформації, ні слідів контакту і був відпущений. 12-ро наших співрозмовників сприйняли цю звістку як добру. Аргументація у всіх приблизно одна: «Що хорошого зробив Ілліч для України в цілому і Кобеляк зокрема, щоб красуватися в центрі міста пам’ятником? – Нічого». 34 респонденти повідомили, що їм абсолютно все одно, є Ленін чи немає.
Ми отримали підтвердження тому, що даний факт – це погано. І цілком закономірно, що в разі розкриття цієї справи їй мали б повернути статус-кво. Та чи потрібно було встановлювати новий пам’ятник Іллічу? Зараз ні для кого не секрет, що разом з цим діячем на Україну прийшли терор, геноцид, репресії. Панування ленінського режиму все частіше відкрито називають окупацією України. Чого вартий Голодомор 1932-33 років, який забрав стільки ж українців, скільки й Велика Вітчизняна війна. Різниця лише в тому, що Гітлер під час війни бив переважно військових, своїх ворогів, а послідовники Леніна цілеспрямовано виморювали голодом «своїх»: жінок, дітей, усіх підряд. І чи не є наругою над нашими дідами встановлення такого пам’ятника? І чи не схоже це на розширення «ПіСУАРу» на захід?
Для того, щоб комуністам було, де молитися, є мілітаристичний вождь на північній стіні РЦіКД, якого точно не вкрадуть. Позаду постаменту є напис «Слава героям-землякам». То може логічніше було б увіковічити якого-небудь героя-земляка? На це право, як ніхто, заслуговує геній мануальної терапії академік Касьян. Ставлять же видатним людям заживо пам’ятники, скажімо, Жванецькому в Одесі чи Кобзону в Донецьку. Лікар, на відміну від Леніна, не лише нікого не вбив, а й врятував тисячі людей від каліцтва. І є впевненість у тому, що спонсори швидко знайдуться. І він – дійсно герой-земляк. На сайті газети висувалися ідеї щодо встановлення на осиротілому постаменті бюста Гончара чи Чебурашки, які, до речі, теж нікого не вбивали. Була пропозиція встановити пам’ятник тим, хто Леніна вкрав.
Є ще одна ідея, навіяна статтею пера Олександра Андрейка, надрукованою кілька тижнів тому в «ЕК». Він пропонує замовити для «перших ліц» Кобеляк кришталеві «гроби» і збудувати для них мавзолей десь біля РЦКіД, але тут же поскаржився, що ці «ліца» живуть занадто довго. Тож з мавзолеєм і трунами, зважаючи на молодий вік більшості «ліц», можна почекати. Натомість була вакансія на ленінському постаменті. І щоб потрапити туди, необов’язково помирати.
Ми нарахували трьох «ліц», голови яких цілком могли б зайняти місце голови вождя, тим паче, що назви їхніх посад якраз починаються словом «голова». Це – голови міськради, райради та райдержадміністрації. Хтозна, чи вони герої. Та як би не паплюжили їх, у тому числі і на сторінках «ЕК», шкоди вони наробили менше, аніж Ульянов. На підкріплення цієї пропозиції ми навіть спробували прикинути, який ці скульптури мали б вигляд. Можливі варіанти реконструйованого пам’ятника пропонуємо на суд громади та можливих «спадкоємців престолу».