Каже мені дружина: «Ну що ти редакційні пишеш лише невеселі? Є ж у житті світлі та радісні моменти».
Дійсно, вони є. Але так вже склалося, що в основному теми редакційних статей присвячені загальним тенденціям політичного та економічного життя в Україні. А там світлого взагалі немає нічого, а веселитися можна хіба що крізь сльози.
Он у середу поїхали кобеляцькі фермери у велике і гарне місто Київ. Поїхали не на футбольний матч подивитися, в нічний клуб сходити чи на черговий з’їзд якоїсь «партійки». Мета фермерської поїздки була зовсім інша. Вони по наївності своїй (що скажеш – люди від землі) вирішили комусь в індустріальному місті Києві про свої проблеми розповісти. Довго шукали – комaу. І до палацу «Україна» ходили, де Ющенко з мільярдерами радився, як їх капітали рятувати, і до Верховної Ради набивалися, щоб своїм колегам по «бютам», «нунсам», «пеерам» на лиху долю поскаржитися. Збитки ж у селян. З гектара кукурудзи вони вже по тисячі-півтори «мінуса» мають. А якими будуть збитки з гектара соняшника, пшениці чи ячменю - невідомо. Бо селяни,  знову ж по наївності своїй, тримають те збіжжя по коморах, сподіваючись, що воно подорожчає. Можливо й подорожчає, як рак на горі свисне.
Напевне, хотіли селяни запитати властьімущих, чому при ціні на пшеницю в 400-600 гривень хліб у магазинах коштує 3-4 гривні. А повинен вартувати 1 гривню. Чому при ціні соняшника в 1000 гривень олія все в тих же магазинах «тягне» на «десятку». А повинна б – 4-5 гривень. І хто ж кладе собі в кишеню різницю між економічно обгрунтованими і фактичними цінами? І куди дивиться Антимонопольний комітет по контролю за цінами та всі інші органи, які живуть за гроші платників податків, все тих же селян.
На всі ці питання хотіли почути відповіді наївні полтавські селяни. Але не почули. До Кабміну вони чомусь не пішли. Чи їх не повели? А біля Верховної Ради їм однопартійці сказали: «Ми розберемось, ми вивчимо». Це вони в листопаді почнуть розбиратися і невідомо коли розберуться. А в грудні їх Президент знову розпустить. А сам Президент чітко сказав, що для нього пріоритетними галузями промисловості, які держава підтримає, є металургія і машинобудування. Про сільське господарство – ні слова.
Чому так? Можна сказати: «Тому, що металургія - бюджетоутворююча галузь». А можливо тому, що вона вже давно в руках президентських друзів-олігархів. Селяни ж поки що на своїй землі гарують. Тому й не потрібні вони нікому у владі. Хіба що на виборах згадають.