Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Художня література завжди виступала таким собі віддзеркаленням свого
часу, епохи. Її світ, хай пропущений крізь призму вигадки, душі своїх
творців, все одно вміщає іноді більше правди, ніж історичні,
документальні дані. Кожна доба може побачити себе в
літературі, що мов люстерко показує всі її невдачі, похибки, деякі риси
гіперболізує, над дечим іронізує, щось замовчує, щоб згодом краще
показати, щось витягує наверх, а згодом приховує, проте „літературне
дзеркало” ніколи не бреше. Саме тому те, що воно показує, буває
іноді таким болючим, гострим і різко реагує на найменші зміни всередині
суспільства, особливо негативні. Теперішнє українське
літературне дзеркало складається з багатьох мікроелементів, деякі з
яких, є абсолютно несумісними поміж собою і через це, літературний
коктейль сучасності аж надто гірчить або ж навпаки, буває вельми
солодким для пересічного українського читача. Ця багатостороння
мішанина, яку на разі споживаємо з книжкових прилавків, модних
літературних часописів та вечорів, гордо озивається на мудре слово
постмодернізм. Контекст української сучасної літератури
практично неможливо з’ясувати поза постмодернізмом. Він прийшов у неї
досить раптово і значно пізніше ніж до решти світу, і його основи
одразу ж потонули в українській специфіці. Ця специфіка на превеликий
жаль, в першу чергу зумовлена не багатою літературною традицією,
національним колоритом і навіть не багатством української мови, а
складними історичними обставинами. Український постмодернізм є
посттоталітарним, постколоніальним, його руки, ноги та інші частини
тіла виросли надто швидко, якось конвульсивно і хаотично. Він вміщає у
собі стільки всього, що не перетравлює сам себе. Проте кожен хоче буде
причетний до цього контраверсійного літературного стану. Людей,
що його критикують, стало більше, аніж тих хто його творять та
споживають. Заглиблюватися у передпричини виникнення українського
постмодернізму не має сенсу, він прийшов на зміну модернізму, а точніше
проріс з нього, проте одразу почав існувати самостійно та незалежно. Як
уже згадувалось, вести бесіду про сучасну українську літературу,
неможливо поза постмодернізмом, він живе у ній, її твори купаються в
його невичерпних джерелах фантазій. Хотілось б проаналізувати в
контексті постмодернізму нішу, яка є чи не найбільш масштабною в нашій
теперішній літературі, а також має суперечливий та дискусійний
характер. Мова йтиме про еротичну літературу. А точніше, про її мету у
сучасній українській літературі, про те чи виражена вона, як мистецтво
чи як банальна порнографія. У своїй статті „Повернення
літератури”, Юрій Андрухович пише про те що, „ постмодернізм заграє з
масовою культурою, демонструючи несмак, вульгарність, "секс, садизм і
насильство”;” Саме цими поняттями, проілюстрована вражаюча більшість
сьогочасної української еротики. Українські письменники і
літературні критики розділились на два табори, одні плачуть вночі в
подушку за класичною літературою і хрестяться лишень при слові
постмодернізм, а тим паче коли він набирає еротичного забарвлення. Інші
ж вважають, що наша література надто довго була утисненою, закутою, що
її треба розкомплексувати, зробити розкутішою, „оголити”. І
чомусь оці другі переконані, що робити це треба, вживаючи у своїх
літературних шедеврах побільше вульгаризмів, лайки, бруду. От і
виходить, що треба бути наділеним екстрасенсорними здібностями аби
розрізняти чи у нашій літературі відбувається процес вивільнення думки,
зі скиданням надоїдливих стереотипів, чи це буденна моральна
деградація, все ближче просувається до місця в першому ряду
літературного дзеркала, яке відбиває сучасність, зокрема Україну. Розглядаючи
проблематику сучасної української еротики, не можна забувати про її
комерційність. Еротична література стала дуже вигідним засобом
заробляння грошей. Людську істоту завжди тягне до „того що на споді” і
тепер коли будь-хто, будь-де, може придбати будь-що ( пробачте за
каламбур). Учні (студенти) зачитуються Покальчуком, Карпою просто на
уроках (парах). І хай спробує тепер старше покоління сказати, що молодь
мало читає... Сучасна еротична література приваблює своє
легкістю, сюжети не перевантажені інтелектуальним багажем, проте чи
зберігає така художня література свої першопочаткові, естетичні
функції, чи пробуджує у людині щось високе і духовне.. Не
хочеться узагальнювати і паплюжити сучасних авторів, але такі твори, як
„ Таксі-блюз” Покальчука, або на перший погляд казкова „Мальва Ланда”
Винничука, такі ж далекі від еротики, як і вірші Назара Гончара від
поезії... Порнографічність сучасних творів робить з читача
якогось недорозвиненого маніяка, адже пересічна людина, ознайомившись з
подібною літературою, починає шукати у собі комплекси і мимоволі,
порівнює своє життя з сексуальними пригодами літературних героїв. Звична
пастка постмодернізму: подання чогось ілюзорного, так щоб воно
виглядало справжнім. На такий літературний хід, ловиться кожен другий
читач, який ніяк не може прослідкувати межі поміж вигадкою автора і
реальністю. І тут випливає ще одна проблема сучасної еротичної
літератури : письменники, поети на сторінках своїх творів, дозволяють
втілитись своїм хворобливим фантазіям, часто описують те, чого ніколи
не робили і не робитимуть у житті. І паралельно з цими діями, вони
забувають, який вплив своїми творіннями можуть здійснити на психіку
людей, забувають, що несуть відповідальність за написане. Хотілось
би зазначити, що потенціал до продукування якісної еротичної літератури
в Україні є. В першу чергу тому, що непотрібно нічого вишукувати, варто
лишень ретельно ознайомитись з українським фольклором, в якому безліч
прекрасних мотивів. Основне не вульгаризувати їх і не забувати про
мистецтво володіння словом, якого явно бракує більшості сучасних
авторів. Також хотілось би, щоб у сучасній літературі був відновлений
„фільтр”, який би не пропускав низькоякісного продукту і не дозволяв би
амбіціям посередніх авторів засмічувати літературу. Ще один
вагомий фактор, без якого не обійтись жодній літературі, зокрема
українській – політика держави. Влада нашої країни повинна бути
зацікавленою у підвищенні рівня літератури, а також в ідеалі має
проводити такі дії такими, як викорінення з неї русифікації (більшість
вульгаризмів в українській еротиці російського походження). Загалом,
як уже зазначалось, література віддзеркалює стан суспільства в якому
перебуває. Можливо в сучасній українській літературі вульгарна
порнографія замінює вишукану еротику, бо остання просто нікому вже
нецікава. Люди розучилися читати поміж рядків, розучилися ловити
задоволення від недоказаного, дофантазовувати недописане. Люди
розучились мріяти.. Якщо колись чоловіки мліли від захвату, при виді
оголеної жіночої ніжки то тепер, жіноче тіло вже ні в кого не викликає
схожої бурі емоцій, всі уже все бачили. Ера вседозволеності, моральної
розпущеності в розпалі, ми в ній живемо, вчимось, творимо. Щоб змінити
на краще суспільство загалом, зокрема літературу, варто перш за все
почати з себе.
А, то ви про автора, вибачте, відразу не зрозумів. Ми, взагалі, ставимо автора тексту поряд із джерелом. Просто іноді він у самого джерела не вказаний, або просто не помітили. В будь-якому разі я тепер поставлю вас під матеріалом, випадково не вказали...
в тому, що по посиланню на матеріал не переходить(ну у мене так принаймні), та й не кожен буде клікати на те посилання, отже матеріал прочитають можливо, а хто написав не знають) борюсь за свою популярність, хіба не ясно:)???????)))))))))
В кінці статті стоїть посилання на джерело - proza.com.ua - вона була взята з того сайту. На сторінці, яку показали ви стоїть посилання на той же сайт. В чому суть претензії?
Головна 
