Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Щоб прогодувати сім’ю, Микола Салака працює 12 годин
15:06
Із початком української фінансово-економічної кризи проблема виживання, забезпечення собі та своїм близьким нормальних умов для життя різко загострилася. Передумовою цьому передусім стали два чинники. Обидва більш суб’єктивні, психологічні, аніж об’єктивні. Українцям з усіх телеканалів, з більшості газет методично та істерично нав’язують: «Все пропало, роботи немає, грошей немає, виходу немає». Звичайно ж, робиться це цілком свідомо. Щоб кожен «маленький українець» відчув себе дійсно «маленьким», одиноким і беззахисним. І слухав та підкорявся лише роботодавцю, начальнику, сподівався лише на них. А ще на дядька та тітку при найвищих посадах, котрі безперервно «гризуться» в телевізорі, як голодні собаки за шматок м’яса. А тут ще й спрацював такий одвічний чинник, як жадібність. Не встигла криза Україну накрити, як українці, почувши про неї, почали дерти одне з одного шкуру. Піднімають ціни на все, що тільки можна – на послуги, на стільці, на сірники, на яйця. І все до долара прив’язують. Де той їх долар і де наші яйця – цим питанням голови не затуркують. Виграти у когось, не зменшити свій прибуток, втопити ближнього свого – ось що виходить на перший план. Нехай від кризи постраждають всі, але не я – цей згубний девіз панує в умах і душах багатьох «маленьких українців». Багатьох, але не всіх. Чимала частина наших земляків працює, не звертаючи увагу на справжню чи надуману кризу, не піддаючись панічним настроям і не намагаючись перекласти свої проблеми на плечі інших. Саме тому «ЕХО» й відкриває нову рубрику під назвою «Розповіді про маленьких українців». Хоча які вони «маленькі»? Насправді вони великі, адже саме вони, прості трудяги, врятують цю державу.
Миттям машин можна заробити 6 тисяч гривень Кожного дня Микола Салака прокидається о шостій годині ранку і поспішає на автобусну зупинку. Він живе в Бутенках, а працює в Кобеляках. В райцентр зазвичай добирається на рейсовому автобусі. А додому – як вийде. Інколи на автобусі, та найчастіше – попутками або на таксі. У Миколи щира, відкрита посмішка і порепані від постійного перемерзання губи. Він працює на автомийці, котра знаходиться на одній із АЗС у Кобеляках. Ця мийка є єдиною в районі, і тому клієнтів у Салаки вистачає. Особливо багато їх зараз, в холодну пору року. «Люди не хочуть мерзнути на морозі, жаліють своє здоров’я і тому звертаються до мене», - пояснює хлопець. Щоденно він миє 15-20 автомобілів. Влітку кількість клієнтів була значно меншою. До послуг автомийки вдавались 7-10 чоловік. «Відкрився» Салака в травні 2008 року. «Спочатку було важко, розповідає мийщик, – адже до мене тут працювали люди, котрі не надто добросовісно ставилися до своєї роботи. І клієнти не спішили до нас. Та вже через місяць усе змінилось. Помив гарно машину одному, другому. Ті розповіли друзям і знайомим, і клієнти поїхали до нас». Зараз машини у Миколи миють не лише жителі району. Вистачає клієнтів, котрі живуть і в інших регіонах України, і навіть за її межами. Особливо багато росіян, котрі приїжджають на лікування до знаменитого на весь світ костоправа Микола Касьяна. Вони телефонують на «мобільник» Салаки, ледве в’їхавши в Україну. «А що? В мене бистро і недорого, де ще можна помити машину за тридцять гривень, - ділиться секретом успіху автомийщик. - Люди ще й дякують за хорошу роботу». Серед клієнтів автомийки - і власники дорогих «джипів», і скромних «Жигулів». За словами Салаки, багаті є більш вдячними клієнтами. Вони не надто вередливі, часто й «решту» залишають «на чай». А ось земляки… «Буває приїде чоловік на старезній «шістці» і так нерви вимотає, - розповідає Микола. – Сам машину рік не мив, а вимагає, щоб я за час з неї «цяцьку» зробив. Ще й торгується». Інколи клієнти телефонують і о 4-й, і о 5-й ранку. Комусь терміново потрібно їхати у велике місто, хтось хоче, щоб його автомобіль гарно виглядав на весіллі. Салака не відмовляє нікому. Єдина вимога - щоб його з дому забрали. Власним автомобілем Микола ще не розжився. А починав він свій бізнес практично з нуля. Коли «відкривався», то мав лише 40 гривень стартового капіталу. Ті гроші пішли на оплату дозволів та інших документів. «Я щитаю, що мені щастить, люди помагають», - посміхається Микола. Про те, що в Кобеляках на автомийці є вакансія, йому розповіли знайомі з Полтави. Інший полтавчанин фактично допоміг придбати обладнання. «Я прийшов у магазин і кажу: «У мене є тисяча гривень (яку позичив), нужна апаратура на мийку, - розказує хлопець. – Чоловік мене перший раз в жизні побачив, а повірив, дав обладнання в кредит». У травні, розпочавши роботу, Салака мав борг у розмірі 4 тисячі гривень. Нібито й невелика сума. Але для хлопця з села, з бідної родини це були великі гроші. Та віддав він їх за місяць. Адже в середньому «чистий» прибуток автомийки в Кобеляках складає 4-5 тисяч гривень. Це після сплати податків, оренди та інших обов’язкових видатків. Всього ж «намити» можна до 9 тисяч гривень.
Можу лити золото, але мити машини подобається Взагалі Микола Салака не боїться будь-якої роботи. У 24 роки він освоїв уже кілька професій. Першу здобув ще під час служби в армії, має свідоцтво заправника літальних апаратів. Але та професія не надто актуальна в сьогоднішній Україні, надто – в Кобеляках. Літаків і вертольотів тут немає. А в 2007 році освоїв Микола ще одну екзотичну спеціальність. Вісім місяців він працював на полтавському підприємстві «Смарагд», котре спеціалізується на виготовленні ювелірних прикрас. «Так що я не пропаду, - говорить Салака. – Мене ще й зараз повернутись кличуть. У всякому випадку восени пропонували. Але мити машини мені подобається більше. Хоч і чужі «тачки» мию, але все одно душа радується, як побачиш, яка «цяцька» з мийки виїжджає». Спеціальність майстра по литву золота на роботу автомийщика Салака змінив через сімейні обставини. У нього народився син, і потрібно було перебиратися в рідні Бутенки, ближче до сім’ї.
Своєму Ярославчику такої роботи не бажаю Після роботи у Салаки на першому місці сім’я. Для своїх рідних – дружини Олесі і 16-місячного Ярослава - він і заробляє гроші. Заробляє, тяжко працюючи з 8-ї ранку до 8-ї вечора, без вихідних і свят. Робота в нього дуже важка. Та й для здоров’я шкідлива, особливо взимку. «Губи постійно репаються. Та й викиди «хімії» вдихаю, - пояснює автомийщик. – Просився до мене на роботу родич, але я його не взяв. Хлопцю 15 років, хай здоров’я береже». Не бажає Микола такої роботи і своєму сину Ярославчику. «Ну, нехай вчиться, а потім головою гроші заробляє, - говорить Микола. – Нехай вже батько паше». З 1 січня 2009 року Салака припиняє роботу в Кобеляках. Власники АЗС піднімають розмір орендної плати. Та й вартість комунальних послуг, за які він платить сам, зростає. Але Микола не впадає у відчай. Він говорить: «Нічого – прорвуся. Може в Кобеляках інше місце знайду, може в Бутенках відкриюся». Пропозиції в нього вже є. Звичайно, мріє він про власну автомийку. Та усвідомлює, що для цього потрібно ще «пахать та пахать». Хоча… Не святі ж глечики обпалюють. А «пахать» Салака звик. Тому й кризи не боїться.
Головна 
