Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Невдовзі я буду відзначати шосту річницю, як Кобеляцька прокуратура проводить «дослідчу перевірку» по каліцтву мого сина «лікарями» Кобеляцької ЦРЛ. Прокурора Олега Панченка навіть спеціально затвердили і перезатвердили на другий термін, щоб він міг ще 5 років «проводити перевірку» по факту неякісного лікування мого сина. Йому навіть видали новий автомобіль «Деу», щоб він міг наздоганяти злодіїв-лікарів. Та я хочу переповісти історію, невідому широкому загалу. А сталася вона в органі чи органі, який далі називатиму «установою». Недавно в кобеляцьку «установу» з «установи» полтавської прибула комісія перевіряти, чи правильно «зшиті» діла. Ця перевірка проводилась таємно. По радіо і в газеті про неї не повідомляли. Але я через своїх агентів про неї дізнався. Почувши, що приїде комісія, я пішов в установу. Перед цим я написав 10 скарг, ще одну заяву – всього одинадцять. Людей на прийомі не було, і я вирішив за всіх написати, щоб в Кобеляки «комісія» не зря їздила. Побачивши «членок комісії», відразу як громадянин подумав, що треба їх нагодувати. А то ще погано подумають про Кобеляки в області. І я, віддавши скарги і заяву членкині «комісії», побіг шукати керівника установи, щоб «утрясти вопрос кормежки». До речі, членкиня комісії із штучною косою, як у Тимошенко, пообіцяла мені, що вона мої скарги і заяву вкине у скриньку для листів у обласній установі. А тут на місці ці скарги комісія перевіряти не може, тому що вони не «вшиті». А без «вшивання» їх розглядати ні-ні, Боже збав! Інтуїція мені підказувала, що «установських» і їх перевіряючих треба шукати у відомому кафе «Сова». Тому що тільки в цьому закладі інтер’єр, затишок, вишукані страви дають можливість вирішити важливі державні питання. Але інтуїція мене підвела. В «Сові» вказаних осіб не було. Можливо, втомилися в кафе годувати «на шару» членів і членкинь різних «комісій». Згорьований, я повернувся додому. Але весь час мене мучила думка, що членкині комісії сидять голодні, в чужому місті, в чужому кабінеті, ніде їм прилягти, відпочити, газету почитати. І я вирішив різнути сала, накришити до нього цибулинку, лийнути трішки оцту. Так як сало було без проросту, я на кожному шматочку намалював червоним фломастером по 4 смужечки. Щоб гарно було, фірмово. Старався, аж упрів. Потім я ще з погреба достав дві банки компоту з вишень, зварив картоплі в «кожушках». На додачу в холодильнику взяв шматочок сиру, відрізав від нього тоненьку смужечку і з’їв. Склав усе це в кошик і поніс в «установу». В даному випадку слід зупинитись на двох моментах під назвами «менталітет» та «шкурні інтереси». Я є постійним скаржником, працівники установи тривалий час мене обсир… (прошу вибачення у борців за українську мо-о-ову), порушували мої права. Але я вирішив продемонструвати доброзичливість, притаманну нашому «менталітету». Другий фактор - шкурні інтереси. Враховуючи, що тривалий час, шість років, мої заяви про каліцтво дитини ігноруються, я подумав, що, можливо, хоч за шматок сала, картоплю і компот «установські» візьмуть і «розбудять». Ну, от переобідають добре, крякнуть і «возбудять». Не мене, звичайно. Бачте, який я став хитрий і мудрий, і практичний. Як і всі. Не виходить по закону - так ми їм сала, картоплі, компоту. Але не сталося, як гадалося!!! Не встиг я зі своїми харчами. Ввійшовши в кабінет керівника установи, побачив, що столи вже були накриті. І не якимось там салом та картоплею, а ковбасою «Сервелат», сиром «Голандський», бубликами, печивом, булочками. Стояли там і чай з кофієм. І ніякого алкоголю. Треба віддати належне секретарю установи, як вона ловко повикладала сир на тарілках. Я як глянув на стіл з харчами, відразу скипів. Та перевіряюча, та, що з штучною косою, на мої листи зі скаргами поставила чашку з кофієм. Почав їй казати: «Що ж це таке? На паперах залишиться коричневе коло від чашки!» А вона мені відповідає: «Ви не нервуйтеся. Ось, дивіться!» І почала переставляти чашку по скарзі, залишаючи все нові й нові плями. Потім взяла олівець і щось там домалювала. Показує мені і питає: - Ну, що це таке? Ги-ии-и. - Не знаю. - Некомпетентний ви, Олександр Тарасович, то баба снігова. Треба віддати належне цій працівниці, яка чашкою з кавою змогла намалювати бабу снігову. Також треба віддати належне іншим працівникам, які через місяць надіслали мені відповіді на мої скарги. І хоча факти, викладені у скаргах, «не підтвердились» і «не було підстав для реагування», все ж таки відповіді мені були надані. Ось так або приблизно так в українських установах реагують на скарги та заяви громадян. Президент Ющенко Віктор Андрійович в одній з телепередач назвав Службу безпеки України «голубою кров’ю». В даному випадку я не можу з ним погодитись – голубішою кров’ю, ніж прокуратура України, можна назвати тільки суди. 4 рази скасовується судом постанова помічника прокурора Кобеляцького району Тітаренка Сергія про відмову в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб Кобеляцької ЦРЛ по факту нецільового використання бюджетних коштів (закупівля меблів для суду та комп’ютерів для райдержадміністрації). Це тягнеться вже два роки. Вони витрачають кошти не за призначенням – а ви побираєтесь по світу, щоб зібрати гроші на операцію. В кобеляцькій ліарні тривалий час, 5 років, не вівся облік документів у архіві. Прокурор О.Панченко не вбачає ніяких порушень в даному випадку з боку головного лікаря Івана Супруненка, який повинен підписувати відповідні накази, що регламентують діяльність архіву. До відповідальності притягли медичну сестру. Судді новосанжарського суду, щоб заблокувати мої скарги, надсилають свої постанови із запізненням, а потім відмовляють мені у відновленні пропущеного строку. В кобеляцькому суді в судді В.Л.Голубенка вже 4 місяці лежить моя скарга, яку повинні по закону розглядати протягом 10 днів. Аналогічна ситуація і в судді В.К.Зацеркляного – там моя скарга на дії прокурора О.Панченка лежить теж 4 місяці. Всі постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо лікарів, які виніс помічник прокурора С.О.Тітаренко, а їх було за 2008 рік близько 20, скасовуються судами. А він знову, провівши перевірку, відмовляє в порушенні кримінальної справи. В результаті «целованія» прокуратури і лікарів гинуть люди. Як я з’ясував аж через 5,5 років після ознайомлення з медичною документацією, так званий «лікар», який скалічив мого сина 24 серпня 2003 року, сам був хворий, лежав у лікарні на стаціонарі. У зв’язку з цим він не мав права приступати до надання медичної допомоги і взагалі знаходитись у відділенні. Тим більше, що захворювання його тяжке, і він мав такий психологічний стан, що не міг надати кваліфіковану медичну допомогу. Що це за лікар, який сам тяжко хворий? Про хворобу лікаря було відомо головному лікарю І.Супруненку та його заступнику, дружині В.Супруненко. Вони не мали права допускати його до лікування хворих і повинні нести за це відповідальність. Але прокурор О.Панченко та його помічник Титаренко С. на це не звертають уваги. Бо цікавіше розглядати справу, коли троє їхали на скутері без «свєту» і без гальма, і без дзеркала і двигуна, і «врізались» в шестисотий «Мерседес». Так само і судові «цікавіше» розглядати справу за позовом дніпропетровського ринку «Озерка». Його розглядали в кобеляцькому суді, бо він, бачте, найближче до Дніпропетровська. Ринок «Озерка» - це щось! Це вам не Андрейко зі шматком фальшивого сала і банкою компоту. Є інформація, що деякі лікарі-пенсіонери, перші посадові особи лікарень давно оформили собі інвалідність. Так виникає питання: «Хто нас лікує? Больні, больнуваті, чи зовсім інваліди?» А потім крайнього не знайдеш. Той в дурдомі кривить морду слідчому через загратоване вікно, а той прив’язаний до ліжка лежить в палаті. До нього прискакала «білочка» у формі прокурора, просила триста баксів. Ходять чутки, що діяльністю адміністрації Кобеляцької лікарні став чомусь незадоволений голова районної ради Володимир Жуков. Він висловлював своє невдоволення окремим громадянам. Один з яких про це мені й повідомив. Але сам Жуков не хоче ініціювати питання аналізу роботи Кобеляцької ЦРЛ. Як мені сказали, він хоче, щоб «хтось написав», а вони це «розглянуть». А потім Жуков і Супруненко в «День лікаря» на сцені будинку культури будуть показувати публіці, які в них костюми, і дарувати один одному квіти. Взагалі, у голови райради дуже «удобне положеніє» - зарплата капає, автомобіль возить, жито колоситься, корівка мукає – то чого ж його не «покерувати». А ви, кріпаки, терпіть. Хочете - напишіть мені заяву, ми її прочитаємо «на досугє». Я був присутній на засіданні комісії, яку в свинячий голос ініціювали за дзвінком з обласної ради по вбивству в Солошиному. Я акцентував увагу Володимира Жукова на його бездіяльності в даному випадку та так званій «діяльності» прокурора Кобеляцького району Панченка О.Г. Адже по тому гучному солошинському зникненню дівчат кримінальна справа не порушувалась півроку. Та Володимир Жуков на мої претензії висловив думку, що, мовляв, люди повинні вирішувати свої проблеми самі, в нього не вистачає повноважень. Він висловлював припущення, що громадяни чекають, доки за них хтось виборе правду і справедливість. Так виникає питання, а для чого тоді голова районної ради, який обходиться нам у 100 тисяч гривень на рік? Для чого депутати, для чого профільні комісії? Що, вони газет не читають, чи не чують людей? Їм не хочеться ні з ким псувати «отношенія», хочеться отримувати зарплату, їздити в лімузинах, обмінюватись квітами і засосами – а підставляється нехай Андрейко та ще хтось. А ви будете опікуватись своїми паями, коровами, підсвинками і виправдовувати свою бездіяльність тим, що «в нас же діти». А в нас що, не діти, а бур’ян? В нас така районна рада вже була, якою керував О.О.Копелець. Так давайте його й виберемо головою районної ради, бо ті, що проти нього «втіхаря» боролись чужими руками, прийшовши до влади, використовуючи, можливо, більш дипломатичні методи, ніж Копелець, просто нічого не роблять. Вони маскують свою бездіяльність за різною шароварщиною. Поїхали на острів, випили по сто грам, і пишуть в пресі, що вони їздили, вивчали, довивчали і поставили на «контроль». Проходить час, і з’являється інформація, що Копелець заявив: «В цьому острові є моя частка, пливіть назад». Це є доказом того, що районна рада тупцяється на місці. Вони навіть не можуть «рішить вопрос», щоб люди ловили рибу. Критика починається тільки тоді, коли зачеплені чиїсь інтереси, а до того часу все йде самопливом. Вам не подобається, що я згадав Копельця? Я вважаю, що в даній ситуації треба використовувати його передовий досвід роботи в органах влади. Адже бездіяльність нинішньої районної ради очевидна. Я вважав би за доцільне, якби голова районної ради подав у відставку, а депутати саморозпустилися. Нам потрібна нова районна рада та новий голова, які б могли оперативно вирішувати питання, що стосуються інтересів громадян, які б могли, не ховаючись за спинами людей, дати незалежну оцінку незаконним діям прокурорів, міліції. А інакше навіщо вона, така влада, потрібна? Бюджетні гроші ділить та свої «інтєрєси» захищати? Так кошти може одна-єдина комп’ютерна програма розподілить. А «інтєрєси» нехай як ми, сіряки, в прокуратурах та судах пробують захистити.
Координатор Громадянської ініціативи по боротьбі проти геноциду українського народу Олександр Тарасович Андрейко http://exo.at.ua
Головна 
