Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Кремлівським «наполеонам» і далі не дає спокійно спати Україна
10:36
Днями президент Росії Д. Медведєв в інтерв’ю Сі-Ен-Ен знову повторив свої демагогічні звинувачення на адресу Президента України Віктора Ющенка, буцімто основною лінією політики того стала «антиросійська позиція». Як відомо, все, що в Україні не збігається з російськими оцінками, автоматично отримує в Москві клеймо «антиросійського», особливо це стосується трактування історичних подій минулого. «Це дуже образливо і неправильно, тому що ми настільки близько зв’язані народи, що всякий, хто намагається вбити клин між двома народами, здійснює помилку, якщо не сказати злочин перед майбутніми поколіннями», — сказав не кліпнувши оком у телекамери Сі-Ен-Ен Медведєв, при цьому ще й запевнивши: «Ми нічого не нав’язуємо». Українці в таких випадках кажуть: щоб ти такий здоровий був! Український чільник на відміну від інших основних політичних гравців в Україні на чергове погейкування з Москви не зарив голову в пісок. «Менше втручання в українські справи, — заявив В. Ющенко на це в інтерв’ю агентству «Bloomberg» напередодні своєї робочої поїздки до США на засідання Генеральної Асамблеї ООН. — Я маю на увазі нашого дорогого сусіда — Росію! Я б хотів, щоб лідери цієї країни поважали право українців на обрання того, хто керуватиме Україною. Нам не потрібні поради». Труднощі у відносинах з Росією виникають через позицію української сторони, підкреслив В. Ющенко, а тому Росія повинна взяти на себе відповідальність за нинішню ситуацію. Президент Ющенко заперечив, що відносини України з Росією погіршилися за останні чотири роки, адже вони не були легшими й 10 років тому, коли Росія спровокувала конфлікт довкола острова Тузли та статусу Севастополя. За словами Президента В. Ющенка, якщо Україна не повторить шлях Польщі, Болгарії, Латвії й інших країн Східної Європи і не приєднається до європейської моделі безпеки, то у неї буде «складне майбутнє». Європа ж повинна «навчитися говорити в один голос» у питанні безпеки, а приєднання України до європейської системи безпеки було б вигідним для Європи. Промовляючи днями в Раді зовнішніх взаємин у Нью-Йорку, де перебуває з робочим візитом, український чільник ще раз заявив, що інтеграція України з НАТО та її майбутнє членство в альянсі нікому не становлять загрози. За аналіз українсько-російських відносин останнім часом ретельно взявся екс-секретар РНБО, директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки Володимир Горбулін. Стратегічною ціллю зовнішньої політики Росії є встановлення протекторату над Україною з можливим подальшим поділом країни, заявив він у статті «Великий сусід визначився. Що Україні робити далі?» у свіжому номері газети «Дзеркало тижня», написаній у співавторстві з доктором політичних наук О. Литвиненком. На думку цих експертів, нові плани щодо України були озвучені у серпневій заяві російського президента Д. Медведєва і у близькому за змістом розгорнутому виступі депутата Госдуми РФ К. Затуліна у травні цього року. «Йдеться фактично про ультиматум, що збереження територіальної цілісності України зумовлюється її переходом до «особливих відносин» з РФ, а фактично — до російського протекторату над слабкою Україною», — зазначають Горбулін і Литвиненко. Притому експерти допускають, що протекторат над Україною не є кінцевою зовнішньополітичною ціллю РФ: «Встановлення протекторату може розглядатися лише як перехідний етап для подальшого територіального поділу України, ймовірно, на три частини, за моделлю, оприлюдненою, найімовірніше, російською розвідкою в італійському геополітичному журналі «Limes». У зазначеній моделі йдеться про пряме включення Півдня і Сходу України до складу РФ, створення маріонеткового уряду на теренах Центральної України та відмежування від Західної як основного «порушника спокою». Чому таку активність щодо України Росія виявляє саме нині, пропонуємо дізнатися з іншої статті — «Конквістадор у панцирі залізнім» авторства того ж В. Горбуліна і директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентина Бадрака в «Дзеркалі тижня», яку подаємо зі скороченням.
Конквістадор у панцирі залізнім ...З північного сходу у бік України війнуло димом, — пишуть у своїй статті «Конквістадор у панцирі залізнім» у тижневику «Дзеркало тижня» (№ 34) В. Горбулін і В. Бадрак. — Президент Ющенко терміново видав указ про перевірку боєздатності ЗСУ, а українська інтелігенція закликала США, Великобританію, Францію та Китай негайно скликати міжнародну конференцію для забезпечення реальних гарантій УкраїніѕЦе змушує й експертне середовище глянути на ситуацію з іншого боку... У новітній історії України завжди вважали: головною компенсацією ядерного роззброєння України стали офіційно проголошені Сполученими Штатами і Російською Федерацією гарантії існування на карті світу держави Україна... Однак не минуло й десятиріччя, як виниклий із нізвідки проект «Тузла» нагадав, що в міжнародній політиці не буває таких домовленостей, які не переглядаються бодай один раз. У цей час міжусобні політичні чвари привели Україну до краю прірви, а на порядок денний уже з усією серйозністю виноситься питання збереження державності. Не буде перебільшенням твердження, що Україна підійшла до точки біфуркації. Моменту, коли її подальший розвиток може з рівною імовірністю піти в кількох абсолютно різних і в тому числі протилежних напрямках.
Оформлені виклики і загрози Ослаблена зсередини Україна давно здається легкою здобиччю для інших держав. Жорсткі заяви керівництва Румунії, озвучені територіальні претензії з боку Росії та її втручання у внутрішні справи України, нарешті раптова і безпрецедентна відмова визнати існування української нації — це прямі наслідки всебічного ослаблення держави. Щоб охопити єдиним поглядом панораму нинішніх українських позицій, спробуємо позначити головні больові місця держави. Перше. Активна робота сусідньої Росії на дипломатичному, економічному, інформаційному та соціальному рівнях, а також відсутність чіткої інформаційної політики Києва в Криму актуалізували проблему самоідентифікації значної частини населення на Півдні і Південному Сході країни... Багатьом на Сході і Півдні нині здається, що життя в складі РФ буде не таким поганим. Звісно, так видається зараз. І до дійсності ці міркування стосунку не мають. Однак російська сторона впевнено використовує це для шантажу української влади розколом держави, а також для прямого впливу на позицію майбутнього кандидата в президенти України. Друге. Більша частина населення країни (у тому числі значна частина військових) позбавлена мілітаристських настроїв... Мирні настрої населення — багато в чому сила України, але на тлі цілеспрямованого створення образу ворога в особі українця в сусідній Росії цей факт робить Україну більш вразливою на психологічному рівні. Третє. Військова організація України в цей час перебуває в стані деградації. Вона має, м’яко кажучи, обмежені можливості для протистояння зовнішній агресії... Сьогодні навіть три-чотири роки активних інвестицій у нашу армію не зможуть урівняти її за бойовим потенціалом із арміями розвинених країн регіону. Четверте. Держави, що виступили в 1994 році сторонами — гарантами української незалежності та безпеки, фактично продемонстрували відмову від своїх зобов’язань... Про Мюнхенську змову-2 сьогодні і в Європі, і в Україні не говорить тільки ледачий. П’яте. Ті, хто відносить себе до політичної еліти України, перебувають або в полоні інфантильного нерозуміння рівня загроз, або в стані впливу великої дози російської ін’єкції... Згадані вище «вихідні позиції» аргументують потрапляння України в зону підвищеного ризику...
Чого хоче Росія? Чинник російської загрози став для України домінуючим. Не слід дивуватися, що імперські апетити Москви зростають у міру ослаблення здатності Києва управляти державою. Якщо після невдалого «тузлинського тестування» господарі Кремля надовго вгамували свої амбіції, то успішний зрив 2008 року планів українського походу в НАТО вкупі з воєнною перемогою у Грузії створили передумови для подальшого наступу на Україну. На цей момент Москва домоглася офіційно підтвердженої відмови Брюсселя «надавати Україні військову допомогу та допомогу в забезпеченні безпеки», «упевненого» мовчання Німеччини і Франції при втручанні у справи України. Як зазначалося, на черзі відступництво Сполучених Штатів, про що свідчить зміна позицій навіть в експертній спільноті. Якщо ще на початку року С. Пайфер радив керівництву США активно підтримувати Україну і протидіяти тиску Росії, то вже наприкінці літа З. Бжезинський запропонував розширити співробітництво НАТО з ОДКБ — на тлі обережного ставлення до України та Грузії. Після... ревізії російського закону «Про оборону» із легітимацією застосування збройних сил РФ за межами території Росії спостерігачі відзначили й можливість прямої воєнної загрози з боку РФ. Однак слід звернути увагу на те, що на цьому тлі уживаються дві абсолютно протилежні риторики стосовно України з боку РФ. Не можна не помітити, що В. Путін із Д. Медведєвим затіяли стару веселу гру в доброго і злого поліцейських. З одного боку, відмова від співробітництва з нинішнім Президентом України, відкрита війна на дипломатичному фронті, заяви про те, що «Малоросія» є частиною Росії, а з іншого — демонстрація лояльності до конкретного претендента на лідерство в Україні. Не варто думати, що рішення-компроміси щодо газу та літакобудування — безоплатні поступки. Це сигнали, подвійно вигідні російській стороні. Зміна зовнішньополітичного курсу в бік РФ зі сформованими васальними настроями нових українських лідерів є для Росії значно вигіднішим результатом, ніж фізичне розчленування Української держави. Сильна проросійська Україна Москві значно цікавіша за слабкі осколки з одержимими, хоч і нечисленними антиросійськими групами фанатиків. В експертній спільноті вже пролунала раціональна думка про те, що, забравши Крим, Москва назавжди втратить Київ. Справді, пряма воєнна агресія, як стверджують теоретики військової справи, здійснюється тоді, коли решту можливостей вичерпано. А для РФ їх аж ніяк не вичерпано. Крім того, є думки, що повний контроль над транзитною Україною та її газотранспортною системою, а заодно зміцнення на її території потужних інформаційного та військово-технічного плацдармів із максимальним вживленням російського бізнесу в стратегічні, високотехнологічні галузі є кращим за фізичне захоплення територій. Тим більше, що васальна Україна — становище перехідне, з якого шлях до складу держави російської не тільки не заборонений, а й істотно спрощений. Отже, сьогодні вже створено передумови для військового втручання, але вони не використовуватимуться доти, доки дієвими залишаються інші важелі. Саме в силу цих причин не можна виключати суто політичної підкладки нагнітання обстановки та свідомого доведення її до точки кипіння — можливості початку воєнного конфлікту в будь-який момент. Для Росії ця ситуація реальна як мінімум із двох причин. По-перше, українська військова організація ослаблена, а по-друге, населення України, на відміну від російського, ніхто не готує до воєнних дій, не виховує мілітаристських настроїв та образу ворога в особі росіян. А на тлі цього, коли нервове напруження сягає межі, раптом з’являється унікальний політик, який несподівано знаходить спільну мову з російськими лідерами і, в результаті, запобігає війні. Чим не національний герой? У цілому війна, або, краще, загроза війни — ідеальний механізм маніпуляції, чудово сконструйований важіль впливу Росії на Україну. тже, на сьогодні питання російськими лідерами поставлене таким чином: або Україна повинна під час майбутніх президентських виборів отримати лідера — кремлівського васала, котрий управлятиме країною як «Малоросією», російською околицею, або буде знайдено приводи для застосування проти України жорстких заходів впливу...
Конквістадор у панцирі залізнім - Конкистадор в панцире железном. Это из ранней поэзии Николая Гумилева. Своих поэтов в Галичине не было и нет. И почему КонкВiстадор, а не конкiстадор, как обязывает употреблять это слово орфографический словарь? Или это написано на диалекте Говерлы? Филиппик, одним словом.
Головна 
