Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Маркса-Енгельса
не читала, але головний постулат економіки знаю: «Скільки б грошей не
було, їх завжди мало». Так і прожила весь вік, задовольняючись малим, і
замість того, щоб дочекатися комунізму, дожила до чергової економічної
кризи. Сили оптимізму вже не ті, тому запанікувала не на жарт. Стала
гадати: на чому ще я могла б зекономити? І що? Таки додумалася.
Насамперед перестала дивитися телевізор. По-перше, економлю час. Як
колись було? Лише прийду додому — увесь вечір перемикаю канали,
дивлюся, слухаю, нервую через рекламу та виступи політиків. А новини?
Всі вони — не «останні», а погані. А потім ще й півночі не спала,
роздумувала, хто з політиків правду сказав, а хто піарився, кому можна
вірити, а хто скільки разів мене особисто обдурив. Тому не спала, пила
пігулки — і від безсоння, і від нервів. А ще рахувала. Ні, не баранів.
А те, що вже підрахували мудрі люди: якщо людина щодня дивиться
телевізор лише годину, то за рік витрачає на це 365 годин, або 15 діб,
які могли б бути 45-ма робочими днями. Тобто «краде» у себе дві місячні
зарплати. Отож я рахувала свій час, витрачений ні на себе, любиму, ні
на коханого, ні на «квіти життя», а на телеящик. Що я могла б за ці
роки «телеглядіння» зробити? Тому, переставши дивитися телевізор,
економлю час, по-друге, електроенергію, а по-третє, гроші на пігулки.
А новини і найцікавіше з телесеріалів дізнаюся у громадському
транспорті. От учора їду ввечері, людей мало, одна жіночка до другої:
«А горе яке в нього, яке горе! Ти що, того не чула?». Я вся
перетворилася у слух. А друга вже на виході: «А коли наступна серія?»
Потім налякав мене закон про те, що не будуть палити у громадських
місцях. Ні-ні, я не палю, навпаки, воюю з курцями, на жаль, не на свою
користь. Бо не обходжуся вже без диму. Як звикла? А так: вранці на
балконі лише ноги — на ширину плечей, а на мене сусід знизу напускає
синю хмару, я втікаю до кімнати і вже там нюхаю, як другий сусід у
коридорі «фільтрує» легені ранковою першою цигаркою. Потім заскакую до
ліфта, а тут третій сусід зустрічає мене цигаркою. Я йому ніжно:
«Протипожежну безпеку знаєте?», тоді закашлялася, сльози течуть, він
хотів мене постукати по спині, а я подумала – загасити об мене цигарку.
Пережила стрес! Заходжу до бусика, а тамѕ і знаєте, коли я, ще не
відкашлявшись, зробила зауваження, хто найбільше кричав на мене?
Правильно, такі ж, як і я, котрі за 1.50 приймали «димотерапію»: «Щось
не подобається? Їдь на таксі! Чоловікові цілий день працювати, а вона
його нервує!».
Ще на вулицях помітила: тепер більше палять не молоді-зелені, а жінки
майжебальзаківського віку, і обов’язково, коли за руку ведуть дитя. Або
ж така ідилія: молоденька мати вивозить візок, щоб дитя подихало чистим
повітрям, а сама смачно затягується...
Ось я і звикла. Як вийшов той закон, думаю: все, а як таке трапиться,
що в Україні хоч один закон будуть виконувати! Це ж мені доведеться
самій купувати цигарки і вчитися на старість палити. Але, на моє щастя,
я й далі завдяки нашим курцям економлю на цигарках.
Щоб заспокоїтися, почитаю. Ось, приміром, старий китаєць Конфуцій
написав наче про нас: «У країну, де неспокійно, не ходіть. У країні,
де смута, не живіть. Коли в країні панує справедливість, будьте
помітними. Коли справедливості немає, відходьте від справ. Коли в
країні панує справедливість, соромно бути бідним і нікчемою. Коли
справедливості немає, соромно бути багатим і знатним».
Головна 
Маркса-Енгельса
не читала, але головний постулат економіки знаю: «Скільки б грошей не
було, їх завжди мало». Так і прожила весь вік, задовольняючись малим, і
замість того, щоб дочекатися комунізму, дожила до чергової економічної
кризи. Сили оптимізму вже не ті, тому запанікувала не на жарт. Стала
гадати: на чому ще я могла б зекономити? І що? Таки додумалася.
