Гомеопатія як метод викликала особливе зацікавлення від часу виникнення. Вона здобуває дедалі більше прихильників в Україні, і мабуть, кожен принаймні раз у житті приймав дрібненькі гомеопатичні “горошинки” від тих чи інших недуг. Понад те, тепер цей метод лікування став повноправним розділом медицини, його використання дозволено офіційним наказом МОЗ, курси гомеопатії читають у медичних ВНЗ та на курсах підвищення кваліфікації лікарів. У чому ж полягає феномен цього явища?

Про виникнення гомеопатії можна почерпнути чимало інформації, однак виникає враження, що всі автори наче змовилися: подають однаковий фактаж. А сам метод постає як найбільш безневинний в історії медицини.

Ідея цілковито нового методу підбору й виготовлення ліків спала на думку німецькому лікареві Самуїлу Ганеману близько двох століть тому. Проте, як це часто буває, його сучасники-колеги вважали дослідника божевільним. С. Ганеман полишив Німеччину й переїхав до Франції, де на нього чекав шалений успіх.

У Європі популярність го­мео­патії досягла апогею у час епі­демії холери, коли лікарі – прихильники цього методу могли пишатися найкращими результатами в лікуванні. Занепокоєне успіхом “паранауковця” австрійське наукове товариство підіслало в оточення С. Ганемана відомого вченого Костянтина Герінга, щоб той дослідив нове вчення, виявив у ньому найвразливіші місця і знищив ідею гомеопатії як таку. Але...
К. Герінг став найславетнішим послідовником С. Ганемана.

Гомеопатія, за визначенням її прихильників, – метод індивідуальної терапії. Гомеопатичне лікування, метою якого є стимуляція організму до самовилікування шляхом впливу на клітинному енерго-інформаційному рівні малих доз речовин, здатних у великій кількості викликати подібні симптоми у здоровому орга­нізмі. Основний принцип – Similia similibus curantur (подібне лікується подібним).

Критиці науковців підлягає суть гомеопатії, а також способи досліджень лікарських препаратів.

Насправді рослини, продукти мінерального і тваринного походження часто бувають вихідною (материнською) сировиною для гомеопатичних засобів. Якщо ж фітопрепарати –це матеріальні дози лікувальних речовин, то гомеопатичні у високих розчинах не містять жодної молекули вихідної речовини, крім інформації про неї. Так, нині довели факт існування “пам’яті” у води, який може бути підставою для процесу приготування таких засобів: материн­ський розчин багаторазово (сотні і тисячі разів) розбавляють і збовтують. У підсумку в розчині не залишається жодної молекули діючої речовини. Такою речовиною обробляють цукрову крупу – і ліки готові! Наука на сучасному етапі розвитку поки що не має підстав стверджувати, що ліки, які вже не містять слідів розчинів діючої речовини, чимось відрізняються від розчинника.

Ідея продавати ніщо за гроші – одна з передумов успішного маркетингу. Загальновідома істина, що світовий фармбізнес – один із найприбутковіших. Однак реакція споживачів фармацевтичного ринку парадоксальна: як можна, маючи вільний доступ до інформації про склад препаратів, укотре купувати те саме ніщо? Зростання рівня продажу супроводжує атмосфера псевдо­нау­ковості, яка па­нує довкола гомеопатії, і шалено дорога реклама. Виробники свідомо наголошують на механізмах дії гомеопатії. Ось тут – ме­жа здорового глузду...

Прихильники методу стверджують, що гомеопатія має переваги над класичними фармацевтичними препаратами, тому що відсутня алергічна реакція і варіанти індивідуального несприйняття. Однак є теорії, які трактують механізм дії гомеопатичних засобів як “інформаційно-силове поле” або “інформаційно-енергетичний комплекс”. Виникає запитання: що це за енергія, адже зрозуміло, що енергія буває або позитивна, або негативна. Хто закладає цю енергію? З якою метою? Запитань поки що більше, ніж відповідей.

Тим паче, що наукову літературу на тему цього методу фінансують практично французькі лабораторії BOIRON та DOLISOS, які і є виробниками гомеопатичних препаратів. Жоден незалежний науковець не підтвердив результати цих до­сліджень. Ні один серйозний нау­ковий часопис не висвітлює проблеми гомеопатії.

Донині між прихильниками і противниками цього методу тривають суперечки. Однак, скажімо, у Великобританії гомеопатію вважають елітарною галуззю медицини, й королівський двір навіть надає їй під­тримку.

Хоча саме тут чи не найзапекліше боролися з гомеопатами. Інколи доходило до “полювання на відьом”. 1851 року прийняли рішення не давати жодному студентові-медику медичного звання до того часу, поки він публічно не пообіцяє ніколи в житті не займатися гомеопатією. Забороняли не тільки зберігання в аптеках запасів гомеопатичних засобів, а й вивіски “гомеопатична й алопатична аптека”.

Ефект плацебо доводити недоцільно: з таким успіхом можна продавати повітря у банках. Як стверджують лікарі-практики, до гомеопатії найчастіше звертаються в разі хвороб, які можуть минути самостійно (ГРЗ, початкові стадії аденоїдів у дітей) або добре піддаються психотерапії (деякі невротичні стани, функціональні захворювання кишечника). У таких випадках ефект плацебо спрацьовує до 70%. Намагатися лікувати гомеопатичними засобами серйозні хвороби, як-от серцево-судинні, ендокринні, онкологію, не варто – тим самим хворий прирікає себе на серйозні і часто незворотні ускладнення.

Принагідно зауважу: останніми роками про гомеопатію критично висловлюються науковці. Саме вони авторитетно ствер­джують, що цей метод не має нічого спільного зі справжньою наукою. Наприклад, учені Карлового університету в Празі (колектив із 16 професорів) після критичного розгляду у своїй книзі “Альтернативна медицина, можливості й ризик” дійшли такого висновку: “З погляду наукової медицини однозначно ВІДКИДАЄМО гомеопатію як систему, засновану на ірраціональних принципах. Гомеопатичні ліки відкидаємо, тому що їх лікувальна дія не доведена!”

Інша сенсаційна заява Словацького лікарського товариства, яке спрямовує свою діяльність проти неперевірених лікувальних методів у медицині від грудня 1995 року (!), в якій мовиться про засвідчені випадки смерті від лікування таким способом. До товариства входять найвизначніші лікарі-практики, а також науковці зі словацької Академії наук.

А ось доктор Тейлор Кент, ідео­лог гомеопатії вважає так: “Усі гомеопатичні ліки впливають передовсім на волю і свідомість. Вони мають вплив на вольові й розумові здіб­ності, а також діють на тканини, функції і відчуття. Найсильнішою є любов людини до життя. Препарат діє так сильно, що нищить цю любов – і людина закінчує життя самогубством”. Науковець, який працював достатньо часу з гомеопатичними препаратами, має смі­ливість констатувати вплив, цілком від­мінний від традиційних ліків. Доктор Т. Кент у своїй книзі, виданій у Празі 1994-го, описує випадки з власної практики, коли такий вплив зберігався ще кілька років.

Відтак чинником, який змушує відкинути гомеопатію, є не стільки успішність-неуспіш­ність у процесі лікування та фізіологічні механізми дії на організм, скільки її окультні конотації.

Метод не декларує спільного з релігійними чи бодай моральними засадами, зв’язок його з класичною медициною і наукою, емпіричним людським знанням також складно довести.

Відомо, що С. Ганеман був членом масонської ложі, практикував магію, спіритичні сеанси. С. Ганеман не був людиною, яка керувалася моральними імперативами – збовтуючи препарати, засновник методу як підкладку для руки використовував м’яку товсту книгу – Біблію. Якщо людина так поводиться зі Святою книгою, то що для неї означає здоров’я інших?

Ірина Березовська