Сьогоднішній наш гість колись врятував себе. Пізніше він зцілив десятки пацієнтів, у тому числі онкохворих, перед невиліковністю яких офіційна медицина виявилась безсилою.

Наш співрозмовник Юрій Батулін – академік Міжнародної академії біоенерготехнологій, доктор філософії в галузі парапсихології, онкодослідник. Приводом для зустрічі послужила сенсаційна книга «Одкровення двох, що перемогли рак. 15 років потому». Утім, попередні книжки Батуліна «Учу жити без ліків» і «Енциклопедія самозцілення» не менш революційні. Вони конкретні, правдиві й прагматично-корисні, воістину рятують людей, тому що складаються з перевірених порад, рецептів, методик, які можна застосовувати індивідуально, а також із описів доль тих, хто, незважаючи на невтішний діагноз, живі донині.

Нова праця киянина Юрія Батуліна написана разом з його підопічною – архітектором із Росії Людмилою Хавіковою. У різні роки обидва автори, визнані невиліковними, змушені були самі шукати вихід із критичної ситуації щодо власного здоров'я. На сторінках книги вони намагаються змінити існуючу в суспільстві думку стосовно «невиліковності» й «безнадійності» хворих, у тому числі онкологічних. Читач має змогу простежити увесь шлях безлікарського самолікування: від виписки з престижного онкоцентру до рятування від недуги; ознайомитися з переліком прийомів і засобів, застосовуваних при самолікуванні, методів біоенергетичного і психологічного впливу.

На прикладі інших тридцяти хворих (із різними захворюваннями) у книзі показано можливості людини з відновлення власного здоров'я методом безлікарського самолікування.

Долю Юрія Батуліна визначив нещасний випадок на армійських навчаннях. 25-річний офіцер-танкіст був тяжко травмований, вердикт лікарів: ушкоджена центральна нервова система, неминучий прогресуючий параліч, що призведе до повної нерухомості. Від цього моменту біографія Батуліна набуває ознак напруженого трилера. Звільнення з армії колишнього вихованця дитбудинку означало життєвий крах. Тому Батулін узявся за медичну самоосвіту і власне здоров'я, яке тануло на очах. Навіть захопився авантюрою: вступити до Військово-політичної академії імені Леніна. Закінчивши її, можна було на якийсь термін відсунути загрозу дострокового звільнення зі служби. Задля реалізації задуманого «загубив» медичну книжку з діагнозом. За допомогою виснажливих тренувань навчився маскувати захворювання. Пройшов медкомісію. Склав «на відмінно» вступні іспити, зарахували. Це була перша перемога над собою. В академії (одному з найпрестижніших ВНЗ у СРСР) ґрунтовно викладали філософію, психологію, педагогіку, логіку, естетику, етику. Закінчив її з відзнакою. На довгі роки став головним «піддослідним кроликом» у власній дослідницькій програмі «Можливості людини в екстремальних умовах».

У статусі невиліковного прослужив у армії 33 роки, зокрема на ЧАЕС як ліквідатор «хапонув» шалену дозу радіації. У званні полковника пішов у відставку з репутацією одного з найавторитетніших парапсихологів пострадянського простору.

– Юрію Павловичу, подейкують, що Ви інопланетянин. А хто Ви насправді?

– Дати конкретно відповіді я і сам не можу. Був вихованцем дитбудинку, рано втратив батьків. А журналісти так жартують наді мною тому, що не в змозі зрозуміти, ким я є насправді. Закінчив військово-політичну академію в Москві, вважався не поганим політологом-аналітиком. Доктор філософії в галузі парапсихології. Мій науковий коник – теорія матеріальності думки, практичний – дистанційний вплив на живі об'єкти. В Україні мене більше знають, як професіонала альтернативної медицини, онкодослідника, психолога. Моя пристрасть – поезія. Заради хворих, довелося стати письменником.

Отож самі вирішуйте, хто я. Але те, що не інопланетянин, – знаю точно. Недавно повернувся з Карелії, де знайшов будинок, у якому вмирав батько-фронтовик (усю війну воював в складі Північного флоту).

– Юрію Павловичу, Ви є апологетом самолікування. У чому його сутність?

– Під самолікуванням маю на увазі дії хворого із позбавлення від захворювання безлікарським способом.

З погляду офіційної медицини самолікування – авантюра, з позицій недужого – розумна необхідність. «Якщо до тридцяти років ти не став для самого себе лікарем, ти наблизив свою смерть»,– стверджує давньоіндійська мудрість.

– Чи має сенс займатися самолікуванням, якщо існує організована і налагоджена медицина?

– Роль медицини в житті людини незаперечна, але перебільшена. Лікарська терапія поставила себе над хворим, не піклуючись попередньо нагадати йому, що відлучає його від Природи, де він перебуває на медичному «обліку», як решта живого світу.

Збільшується диспропорція в розвитку наукової медицини і лікувальної практики. Перша підбадьорює людство щорічними відкриттями, друга наближається до глухого кута. Наплодивши (інакше не скажеш) понад 200 тисяч хвороб, наукова медицина, таким чином, позбавила лікарську терапію можливості відстежувати тенденції, які виникають під час лікування хвороб. Відбувається звичайна комерція: чим більше хвороб, тим більше потрібно ліків, отже, прибутки фармацевтичних корпорацій просто фантастичні.

Список офіційних ліків перевалив за 200 тисяч. Які з них небезпечні для здоров'я, які терпимі, чим відрізняються за впливом на організм індивіда, певно, не знають ні лікарі, ні фармацевти.

Хворий виявився заручником системи лікування, де лікар є заручником ліків. «Арифметика» проста. Коли ліки не допомагають, медицина безпорадна. Коли ліки шкодять хворому, лікар – потенційний злочинець. Нині це багато хто розуміє, тому відмова від ліків не рідкість.

Я розглядаю проблему здоров'я і ліків з позиції альтернативної медицини. Та це не означає, що Батулін – безкомпромісний супротивник лікарських засобів. Навпаки, він за ліки, але за ті, що несуть хворому системне полегшення, не порушують функцію органів, не пригнічують психіку та імунітет. Не вносять хаосу в біохімічні процеси клітки. На жаль, таких ліків немає.

Лікарська медицина – гігант за структурою, а не за лікувальними можливостями. Вона відучила людину піклуватися про власне здоров'я, перетворила на раба хімічних засобів лікування. Ні для кого не секрет, що багато хвороб потужніші від існуючої системи лікарського лікування. Приклад цьому – рак.

Численні обіцянки світової науки і медицини покінчити з цим захворюванням до кінця XX століття залишилися обіцянками, заявлені ліки від раку – звичайною рекламою. Вигравши вікове єдиноборство з медициною, рак упевнено переступив поріг нового тисячоріччя і продовжує прямувати по планеті, відвойовуючи життєвий простір не тільки в середовищі здорових клітин людини, а й здорової частини людства. Лише наївні в цих умовах можуть очікувати від медицини дива. Надія не повинна вмирати. Але мільйони хворих, які передчасно залишили землю, також сподівалися на обіцяне «диво».

Тривалі обіцянки без реалізації – ніщо інше, як обман. А хворих гріх обманювати. Їхня свідомість мечеться в пошуку безпечнішого лікування.

– Ви див не обіцяєте?

– Я роблю те, що можу. Свідченням цьому є мої книги, де я скрупульозно відстежую ситуацію в сфері здоров'я, зокрема онкології.

Що в ній змінюється? Який настрій у суспільстві? Як зростає інтерес у людини до різновидів «само...» – до самореалізації, самолікування, самовідновлення...

Якщо зростає, чому? Через погану медицину?

Виявляється, народ тягнеться до нового. Епоха Водолія активізувала праву півкулю людини, яка відповідає за сприйняття й аналіз інформації тонкого плану. Люди тягнуться до природи, кармічного, тобто до «само». Їм не вистачає паранормальної інформації. Гріх не допомогти людям інформацією з цієї царини. Ми втратили час. Не дали людям потрібних знань. І я причетний до цього. Працюючи в ядерній системі, довгі роки був «закритим» для ЗМІ. А потрібну для людини інформацію не можна секретити, тим більше про здоров'я. Її треба давати батькам, щоб вони передавали дітям.

На моєму ювілеї в Будинку кіно на сцену піднялися семеро жінок (число вилікуваних Батуліним обчислюється десятками.– В. К.), які страждали різними видами раку – нирок, печінки; кишковика, щитовидної залози, лімфосистеми, матки, яєчників. Що я хотів цим показати Україні? Те, що списаний медициною онкохворий здатен відновитися за рахунок «само». Пацієнти, яким медицина пророкувала жити від двох тижнів до півроку, живуть 3–5–7–11–15 років. Навіть при фатальному діагнозі: раку печінки. Це викликає радість і гордість. Бажаю цим людям жити ще мінімум пів ста.

Я не лікар, а експериментатор. Я не лікую і не хочу лікувати рак. Він мені зовсім не потрібний. Але мені цікаво, я фанат.

Тяга людей до «само» підсилюється. Люди не бояться мати справу з онкодослідником, значить вірять. Хіба це погано? Якщо хворі виживають без ліків, значить, ми з ними на правильному шляху. Їхня радість – моя радість. Ми одержуємо результат, тому що працюємо в унісон.

– А як реагує офіційна онкологія?

– Як реагують прогресивно налаштовані онкологи, знаю. Як реагує онкологія – не в курсі. З першими я знайомий, з другою – ні. З офіційної онкології я нічого не запозичаю, у мене своя, приватна, онкологія. Не бійтеся цього слова. Ми всі у певній мірі приватники. Все, створене людиною, від кам'яної сокири до космічного корабля, результат приватної теорії і практики індивіда.

Медицина – колективна наука. Там приватнику не дадуть «розбігтися». Якщо навіть він і «рвоне», як на стометрівці, його швидко зупинять. «Само», у рамках лікарського лікування не прийнятне. Лікар не може молитися двом богам.

Лікарська система розвивається однопланово – більше ліків. Чим їх більше, тим швидше людина заганяється в «хроніку».

В основі альтернативних програм (авторської зокрема) покладено принцип не лікувати, а відновити, тобто повертати хворий організм до природи.

У клініці лікують ліками хворий орган, уражаючи водночас інші. І ніхто з фахівців не вигукує: ах, що ми накоїли! Звісно, накоїли. Людину поставили під удар: чекай, коли і де проявиться.

Філософія самозцілення необхідна суспільству. Її тільки починають розуміти і приймати. Але процес уже пішов.

Наприклад, книга «Одкровення двох, які перемогли рак» є в бібліотеці Путіна, отримана лист-реакція від Людмили Кучми, інших відомих людей. Тобто важливість самолікування, як методу відновлення здоров'я, починають визнавати, як унизу, так і нагорі. Хоча, за логікою, нагорі повинні менше визнавати.

– Чому?

– Там гроші. Багаті сподіваються на закордонну медицину. У розумінні наших людей, краще там, де нас немає.

На жаль, а може на щастя, гроші не лікують.

Система лікування онкохворих на Заході та ж, що і у нас: операція, хіміотерапія, опромінення, гормони, наркотики. Діагностика лише краща, ліки свіжіші, палати просторіші та культура поводження з хворими вища.

За останні роки спостерігається великий відтік в альтернативну медицину хворих і в США. Не випадково ця галузь стала посилено фінансуватися.

Через менталітет, традиції слов'яни ближче від інших до «само» і природного лікування. У нас цього мають навчатись іноземці, а не ми в них.

– Мене дивує, що цивілізація швидкими темпами розвивається, що дедалі більше видатних лікарів має можливість заявляти про себе, а людство, як хворіло, так і хворіє, причому хвороб на нашу голову все більше (один СНІД чого вартує). Чому?

– Дійсно, цивілізація технологічно прогресує у всіх сферах, а здоров'я людей гіршає. Виходить, що сучасник не хоче дивитися в корінь і сам собі риє могилу. Є сто наук, але серед них немає головної для людини – науки про здоров'я.

“А медицина?” – заперечать її прихильники. Медицина – наука про лікування.

Через відсутність науки про здоров'я людина безграмотна щодо себе. Вона звертається до лікаря, коли припекло (тобто відбувається руйнація. Зруйноване не завжди піддається відновленню.

Медичне лікування – це атака ліків на організм. Атака – явище тимчасове, а відновлення організму вимагає системи. Іноді довічної.

Система повинна бути збалансована спочатку в голові: правильне ставлення до природи, до себе, до дійсності. Потім у тілі: змінене харчування, очищення організму, відновлення порушеної рівноваги з природою (баланс).

Баланс – це частотний резонанс організму з природою.

Для людини цей процес не помітний. Це я знаю по собі, тому що з 25 років «сиджу» на самолікуванні, живу без ліків, учу цьому інших. Знаю точно, випадковість не лікує, лікує система.

Послухайте жінок: «Гладшаю, значить неправильно харчуюся. Сідаю на дієту». Сіла. А в голові думка: «Скинути б зайві кілограми». Хіба це програма?

Програма – це одкровення із собою: «Куди себе загнала? Що далі? Не хочу хворіти. Звідкіля така злість на себе і навколишніх, роздратування, непевність у собі?».

Я пояснюю: «Розбалансоване харчування призводить до зашлаковування судин, їхнього звуження. Частіше вимірюй тиск – можлива гіпертонія, пухлинні захворювання. Будь уважна, якщо раніше, щоб вийти із себе, треба було, образно кажучи, п'ять балів напруги, тепер досить двох. Можуть початися стреси. Ти борешся з жиром і животом, забувши про голову».

Причому голова, якщо пухлина в грудях? Телефонують з Москви: «Допоможіть. У 22-літньої дівчини пухлина молочної залози». – «Медицина втручалася?» – «Біопсію робили». – «Погано». Приїхала хвора татарського походження. Починаю розбиратися, звісно, не з пухлини, її не можна чіпати, не з'ясувавши причини захворювання. Розписую піфагорів графік, жартома запитую: «Тебе ніхто відьмою не називав?» – «Чому ви про це запитали? У мене баба – справжня відьма. Ми стільки прокльонів наслухались через неї, що я через це не живу з батьками». Кажу: «Це не допоможе. Ти від народження наділена цими якостями. На матір не перейшло, а онучку «зачепило». На бабу не ображайся, вона не винна».

Природа наділила дівчину магією. В цьому немає нічого поганого, якщо вміло користуватися природним даром.

Але коли були отримані результати нейро-комп'ютерної діагностики: «виявлено високий ризик розвитку неконтрольованих процесів», я був збентежений. Підсвідомість дівчини заполонила негативна енергія. Пухлина на молочній залозі була наслідком її кармічного, психічного і душевного стану, а не з причини похилого віку чи поганих судин. Вартувало медикам радикально втрутитися в пухлину і наслідки були б непередбачені.

Якщо зняти напруження в організмі, вирівняти психологічний стан, пухлина може не «вистрілити», а зупинитися в рості, а за стабільно сприятливих умов навіть зникнути. Варто її порізати, не розблокувавши підсвідомість, шість місяців – і дівчини може не стати.

Сама вона на підсвідомий рівень не зможе вийти, їй потрібна допомога, а медицина підсвідомістю не займається. Тому багато онкохворих потрапляють в екстремальну ситуацію.

Із безлічі висловлювань світил онкології наведу слова професора з Росії Олександра Синякова: «Ні радикальна операція, ні променева терапія, ні хіміотерапія, спрямовані безпосередньо на знищення злоякісної пухлини, не здатні ліквідувати схильності організму до розвитку раку. Усе це надпотужне лікування не може захистити організм від виникнення рецидивів пухлини, більше того, певною мірою сприяє цьому, бо різко знижує імунні реакції».

Медицина майбутнього починатиметься не з фізики людини, а з психіки. Без психолога рак невиліковний, це доведено дослідницькою практикою. Шкода, що в онкоцентрах з хворими психологічно не працюють.

– Не хочу лізти до Вас у душу, одначе запитаю, які у Вас взаємини з Богом?

– Ви, журналісти зобов'язані лізти в душу, а ми повинні відкривати її перед вами, якщо бажаємо бути відвертими перед читачами. Не ви, то хто?

– Отже, які у Вас взаємини з Богом?

– Прямі: я – Бог. Без посередників.

У моєму збірнику віршів є такі слова:

Вера – это откровение
На кресте и у креста,
Потому и не скрываю,
Что я верую в Христа…

Моє завдання, як психолога, працювати на роз'яснення догм. Неважливо яких: урядових, церковних чи корпоративних. Це, я вважаю, правильний шлях стосовно людини, тим паче хворої.

Догми заважають людям бачити правильний життєвий шлях і виходити на нього. Догматик – це людина, чиє мислення гранично звужене. Догматизм процвітає сьогодні в головах деяких політиків і державних діячів, від яких залежать людські долі в бізнесі, медицині, цілительстві. Релігійний догматизм деяких віруючих переростає часом в утриманство. Сам палець об палець не ударить, щоб допомогти Богу в збереженні порядку на землі, а в Бога просить те, що сам здатен і зобов'язаний зробити. Скоро «Мерседес» із квартирою в Бога проситимуть й ображатимуться, що довго не дає.

Затурканий народ легко піддається на агітацію. Люди часом вірять усьому, допоки їх не обдурять ґрунтовно. Потім не вірять нікому. Віра – справа особиста. Кожному згідно його свідомості.

– У народу виникає тупиковий настрій, особливо коли він дивиться шоу за назвою «Верховна Рада». Ваш діагноз?

– Діагноз суспільства – утрата віри. Навіть у те, у що люди раніше вірили: цього разу ми точно оберемо кого треба…

Винуватий у цьому не парламент, а самі люди, котрі його обирають. Не подобається, не ходіть ви, не голосуйте, черкайте бюлетені зверху донизу. Якщо обираємо кота в мішку, хіба з цього буде щось путнє.

Коли мислячий депутат виходить із фракції, побачивши, що там відбувається, його зрадником вважають. Та він більш чесний і демократичний за інших, тому що зрозумів, що далі так працювати не можна: “я обманюю своїх виборців”.

Коли проти таких депутатів партійні лідери вимагають санкції, вони є страшенними антидемократами. Учора вони колегу називали народним обранцем, сьогодні – він зрадник. Легко паплюжити демократію, коли її немає.

Знову вільнодумців на багаття потягнемо? Не буде людини – не буде проблеми.

Безсмертна банальна істина: який електорат, такий парламент.

Цікавими були останні вибори мера Києва. Мені доводилося відповідати на запитання деяких політиків. Казав їм: “Занадто багато кандидатів з «розкрученими» прізвищами виставляєте – Кличко, Катеринчук, Турчинов, Омельченко… Чи не покриють вони себе ганьбою, коли переможе той, проти кого всупереч усім законам затіяли компанію? Багато хто запевняв: діючий мер не переможе. Навіть відсотки його поразки називали.

Забули, що Київ – столиця, інтелектуальний центр. Тут люди глибше мислять і далі бачать.

Так, не подобається нині в новому старому мерові одне, друге, третє, але люди побачили в ньому струнку прагмата, на тлі інших він дещо зробив для киян: і маківки церков позолотив, довго дотував хліб (не витримав, “поїхали” ціни), великі хури в місто не пускає, щоб кияни не задихнулися від смогу. Віддати б Черновецького в руки гарних аналітиків, але в нього характер від слова «сам»: «Я сам знаю». Теж проблема.

Кияни, як кажуть, без шуму і пилу, залишили на посаді Черновецького, додавши йому натхнення. Але не в цьому основний урок цих виборів. Збито пиху з деяких політиків-базік. Може, дійде до них: славу їм роблять люди, а не вони. Засмучення приносять теж люди – закон парності.

Мене свого часу агітували в політику: «Чому не висуваєте себе, за вас люди проголосують?..». Я казав журналістам: «Не хочу псувати настрій людям і собі». Жартував: “Можна піти в депутати, на засіданнях Ради часу багато – сиди і пиши вірші”.

– Тобто, на Ваш погляд, Верховну Раду безглуздо критикувати, тому що вона повне дзеркальне відображення суспільства?

– Критикувати треба, хоч вона і повне відображення суспільства. Там багато порядних людей і організованих політиків, які розуміють ситуацію і сприймають критику. Вони не хотіли розколу України.

Наприкінці правління Кучми в Україні позначився шлях до єдності. Нехай тендітна тенденція, але була. Зараз Україна перебуває в стані стабільного розколу. Я не маю на увазі територіальний розкол. Це можна, при бажанні, поправити шляхом розумного законодавства. Відбувся розкол у головах людей. Це більш небезпечно, тому що надовго. На його усунення знадобиться період життя двох-трьох поколінь. Підсвідомість людини не підвладна законам. Україна, як та квартира, де проживають родичі, які пересварилися між собою і не здатні зрозуміти, через що посварилися.

Змінити ситуацію може національна програма єдності, за участі політиків, психологів і ЗМІ. Але керівникам держави не до того: не соромлячись народу, вони б'ються між собою за владу і не думають миритися.

Це про них прислів'я: сміх і гріх.

– Розкажіть, чому Ви до одних пацієнтів звертаєтеся на «ви», а до інших на «ти» незалежно від віку. У чому різниця?

– Вібрації звуків «ти» і «ви» різні.

Звуком «ви» керує Меркурій, носій двоїстого (чоловічого і жіночого начала). Тому, певно, і ствердився він у сфері світського (офіційного) спілкування.

Звуком «ти» керує Уран, що вказує на друзів, здатних допомогти в складній критичній ситуації, і не випадково використовується при довірчому спілкуванні.

Відкрийте Євангеліє і побачите, що діалоги між Ісусом Христом і хворими велися на «ти» з обох сторін.

У ході досліджень я помітив: якщо в процесі першого спілкування з пацієнтами з мого боку не відбулося мимовільного переходу на «ти», значить, контакт краще припинити, тому що не прийшла мить необхідної біополевої взаємодії. Допомога, у такому разі, може виявитися недостатньо ефективною.

Здоров'я хворого можна відновити лише за умови повного взаєморозуміння двох сторін, яке ґрунтується на позитивних думках.

– Юрію Павловичу, чому люди, які пройшли тяжкі життєві іспити (холод, голод, війну, в'язниці), згодом довго живуть, причому це не залежить від морального наповнення? Наприклад, великий письменник Солженіцин і сталінський сподвижник Будьонний прожили по дев'яносто років.

– Великий італійський філософ Томаззо Кампанелла прожив 71 рік, з них 35 років провів у в'язницях, де його піддавали страшним катуванням. Чимало подібних прикладів є й у нашій дійсності. Наприклад, відомий вчений і ерудит Лихачов, кіноактор Жжонов, кінодраматург Каплер й інші.

Наука цей феномен не вивчала. У межах програми «Можливості людини в екстремальних ситуаціях» мені довелося торкнутися цієї проблеми.

Чому люди виживали в таборах?

Тому що харчувалися погано. Звучить парадоксально, але це перший факт, який заслуговує вивчення. Самі в'язні цього не знали

Їхнє харчування було на мінімальному рівні забезпечення життя: юшка каша, риба. Ув'язнений був завжди голодний, його організм унікально все засвоював. Людина не «розбещувала» систему травлення, не накопичувала “жирок”, але залишалася в робочому стані. Сьогодні ми цей принцип пропагуємо в зв'язку з захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

Харчування – це та основа, завдяки якій люди так довго згодом жили. Вийшовши на волю, колишні репресовані, зокрема Солженіцин, дуже просто і скромно харчувалися. Підсвідомість робила свою справу.

Другий секрет.

Багато хто з «гулагівців» займалися в концтаборах самолікуванням, одним з його пунктів була урина. Інформацію про її властивості вони черпали з літератури Сходу, що була в бібліотеках таборів.

Два вище названих фактори підтримували на фізичному рівні тіло.

Тепер про силу духу.

Дух, моральність, позиція у «політичних» були стабільними.

Людина, ув'язнена за політику, зазвичай залишалась вірна своїй ідеї. Знала, за що страждає. Ідейна стабільність – величезна сила. Репресований ідейно не метався, як наші деякі політики. Наш парламент міцний не ідеями, а слабкий через рукопашні бої і барикади. Поки ще комуністи не відступили від своєї ідеї. Це їх великий політичний плюс.

У репресованих ідея не продавалася. Візьміть, приміром, Левка Лук'яненка. Сидів за ідею, вийшов, працює і з життя піде зі своєю ідеєю. Це міцні люди, їх важко зломити.

Якщо політик відрікся від ідеї, відречеться від будь-чого, тому що у безідейних у голові сумбур. Саме такі, як правило, б'ються між собою. У «гулагівців» була стабільна ідея.

Третій фактор. У «політичних» в'язницях були добрі бібліотеки, природно, у першу чергу добірками літератури класиків марксизму-ленінізму: Чернишевського, Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, інших. Але було достатньо й іншої літератури: історичної, медичної, лікувальної. В'язні були інформованими людьми.

Четвертий фактор. В ув'язнених було мало повсякденних стресів. Розстріл, природно, був стресом, але останнім. Коли в'язню давали строк, він підсвідомо сприймав це, як програму на певний період життя. Налаштовував себе, у такий спосіб стабілізувалася і підсвідомість. Як не парадоксально звучить, але на лісоповал йшли без стресу: сьогодні, завтра, післязавтра... Емоції сходилися на одному: як відробити день з найменшими витратами сил і здоров'я.

А що нам підносить цивілізація? Щоденний стрес: посадка в тролейбус, наскоки начальника на роботі, нападки дружини чи тещі вдома, кошмари по телевізору... У таких умовах здоровими можуть бути лише шизофреніки. Їм усе до «лампочки».

І останнє.

Коли свідомістю людей опановує якесь об'єднуюче завдання, наприклад, перемогти у війні, у них відкриваються резервні можливості організму. Бувало, що з в'язниць випускали і посилали на передову. Людьми опановувало благе прагнення – здолати ворога. Тоді людина, не зважаючи на індивідуальні якості, вписувалася в природу.

Ви назвали Будьонного. Так він же більше половини свідомого життя проскакав на коні. Ідея – шашки наголо і – уперед на ворога. Якого – для нього не важливо.

Моє дитинство пройшло поруч з конями. При скаканні відбувається унікальний струс організму. Жива вібрація, що приводить у норму всі органи, збуджує апетит, призводить до ейфорії.

– Благотворна вібрація…

– Звичайно. Вібрації на фізичному рівні – саме життя. Зв'язок людини з Богом – це вібрації тонкого плану.

Знання про це повинно зайняти належне місце в суспільстві, але знов-таки багато в чому воно не вигідне науковій медицині: як це енергія і психологія лікуватимуть хворого? А куди тисячі тонн ліків діти?

Були часи, коли люди не мали можливості користуватися ліками, не прагнули потрапляти в медпункти. У потрібний момент уміли витягти себе з екстремальної ситуації. На жаль розучилися. Але учитися ніколи не пізно.

– У кожному з нас живе юнак чи дівчина, які постійно задають насущні запитання, хочуть почути щось головне. Що б Ви їм сказали?

– Юні – молодці, якщо їх цікавлять життєво-важливі питання. Якось один телеведучий в прямому ефірі запитав мене: «Ви, щаслива людина, скажіть, що таке щастя?».

Відчуваю, зараз вогник замигтить (передача закінчувалася), а він тему двогодинну «підкидає». Навскидку відповідаю: «Щастя – це коли я потрібний, я хочу і я можу». Вогник замигтів.

Постулат із трьох пунктів привернув увагу телеглядачів. Довелося пояснювати на зустрічах.

Достатньо один пункт забрати, щастя не буде. “Я потрібний”: хтось – коханій, хтось – матері, дитині і так далі.

Жириновському до одного місця всі. Він потрібен партії, для цього живе. Заберемо пункт «я потрібний», тоді «я хочу» буде ні до чого. Але багато хто хоче, як правило, дуже багато речей. Але без «я можу» «хочу» не відбудеться.

Це важливо в лікуванні.

Хоче хворий вийти зі стану безнадійності – нехай кричить: «Не дочекаєтеся, я можу!». І приступає до справи. Хоче юнак стати багатим – не треба лементу, нехай сам собі доведе – я можу. І працюй, працюй, працюй.

На жаль, багато юнаків і дівчат засвоїли «я хочу», але не можуть засвоїти «я можу». Не вийде в них справжнього щастя, а помилкове щастя – це завуальоване нещастя.

У деяких молодих людей бажання стати багатим превалює над його розумовими, організаторськими і фізичними можливостями.

– Навіть не прагнуть бути здоровими, а хочуть бути багатими…

– Вони через молодість про це не думають, тому що в житті ще не «горіли», але в них це все попереду. У нас з дорослими не менше проблем.

Часом ситуація заганяє людину в глухий кут, а вона не знає, як відтіля вибратися. Не може прийняти рішення, хоча і дуже доросла.

Онкохворій жінці з Росії, заради її видужання, довелося рекомендувати розлучитися з чоловіком, хоча б на рік, заради її спасіння. Медицина від неї відмовилася. Чоловік дуже заважав лікуванню. Розійшлися. Вона жива, людям допомагає.

– А які у них тепер стосунки, вони не живуть разом?

– Знову разом, переїхали в Україну. Коли вона привезла чоловіка до мене, я готовий був знову їм сказати: «Та ви ж йдете в різні боки, не заважайте один одному жити».

Коли люди вступають у другу половину життя (після сорока), вони повинні багато чого змінювати: спосіб життя, ставлення до навколишніх, систему харчування, періодичність обстеження і так далі.

Людина ніби перелагоджується після сорока. Їй необхідно створити внутрішній і зовнішній спокій і благополуччя для себе, а вона продовжує жити, як жила. До 50-55 років у багатьох починаються зміни, все валиться з рук, здоров'я погіршується.

Часто запитують: «Чому стільки розлучень у цьому віці?» Правильне запитання. І розлучення правильні, тому що перед цим було багато чого неправильного.

Неправильний вибір супутника, вимушене звикання, неправильне болісне співіснування, взаємний обман протягом життя. Усьому цьому має прийти кінець, якщо ви хочете жити нормально.

У Китаї чи Тибеті чоловік до шістдесяти років усе кидає, іде далеко в гори, у монастирі, молиться, енергію набирає, тобто він полишає мирське життя, воно йому не потрібне, він хоче побути один на один із природою, він щасливий, коли в ній. А наша сімейна система йде коренями в парткоми і профкоми, тоді ми не мали права поводитися погано (тобто волелюбно), хоча часто мали на це право, бо в родині було погано.

Гляньте на фотографії моїх нинішніх підопічних, це люди під 50-55. Друга категорія – 19-25…

Рак дуже помолодів. За рахунок загубленого покоління, як я його називаю. У них мізерія моральності в порівнянні з батьками. Звідси розбіжність позицій батьків і дітей, а коли ще між батьками – негаразди, коло стає порочним і хворобливим.

«Якщо союз, укладений між чоловіком і жінкою, стає аморальним, він аморальний як для сім'ї, так і для суспільства і держави. І вимагає негайного розлучення. Лише треба позбутись цього ганебного шлюборозлучного процесу».

Ці слова належать Леніну, якого тепер не цитують, хто боїться, хто не знає. А думка про вільну жінку заслуговує на увагу.

– А що буде з дітьми?

– Знову з Леніна: вихованню дітей, народжених від такого шлюбу, повинна допомагати держава за допомогою дитячих установ місячного, тижневого типу.

– Ви підтримуєте цю точку зору?

– Коли ситуація виходить з під контролю двох, то так. Аморальність повинна компенсуватися моральністю.

Про це іноді кажу жінкам, наводжу приклади з життя.

Нині і від японок можна почути (хоча ця нація дуже консервативна): хочу побути рік-два сама, щоб переконатися, чи зможу жити одна (або з дитиною).

У чому секрет?

Коли люди вибирають один одного, вони не знають, чи збігаються їхні біополя, звертають увагу на зовнішність, зріст. «Яке личко симпатичне, мені підходить». А їхні біополя відштовхуються, проте вони цього не зауважують.

Любов – це взаємотяжіння двох біополів. А ненависть – відштовхування двох біополів. Але людей приваблює зовнішній вигляд партнера, квартира, дача, машина. Згодом матеріальне не спрацьовує, спрацьовують біополя, починається велике відштовхування. Кажуть: терпи, ти сам вибирав, сама вибирала (бачили очі, що купували). І терплять. Уже ненавидять один одного (біополя, зіштовхуючись, іскри висікають), але терплять. Накопичують негативну енергію на підсвідомості, що руйнує людину, створює ситуації, як з 22-річною дівчиною, котра «придбала» пухлину і покинула родину через несумісність енергій.

Тим часом наука, медицина біоенергетику не визнають, навіть коли мова йде про Ісуса Христа як цілителя, замовчують про його метод лікування, На обмані, замовчуванні, невір'ї нам не прийти до нормального стану суспільства, якому вкрай необхідне розуміння того, що відбувається.

Тут без преси нічого не зробити. Не було б журналістів, ми б і до того, що маємо, не дісталися.

– Юрію Павловичу, Ви пройшли, як кажуть, вогонь, воду і мідні труби. Вас можна чимось здивувати?

– Дійсно, здивувати мене чимось важко. Але все одно іноді дивуюся. У 1993 році довелося рятувати онкохвору. Її лікували в Центральному Московському онкоцентрі з приводу захворювання печінки і визнали невиліковною. Відправили за місцем проживання, «відвели» їй три тижні життя і запропонували наркотики. Я її рятував, як скарб людства, хоча вона була звичайним архітектором. Періодично виїжджав у Коломну, контролював систему самолікування. Слава Богу, живе 15 років без ліків.

Чудо? Звичайно. Воно полягає в тім, що природа має в своєму розпорядженні «методи» лікування рака, і мені вдалося один з них відшукати.

Я навіть запитував у хворої: за рахунок чого я тебе витяг? Про це написано цілу книгу.

– Що колишня хвора Вам сказала? За рахунок чого Ви її врятували?

– Вона вважає: за рахунок біоенергетичних впливів.

Так, порятунок почався з застосування біоенергетики, але потім було багато чого іншого, що вписувалося в ситуацію.

У книзі «Одкровення двох, що перемогли рак» усе розписано, не боячись бути нескромним, відзначу, що вона має істинно світове значення, у ній уся правда викладена, зокрема справжнє прізвище, ім'я, по батькові, номер палати, і…шлях виходу з тупика.

Якби мені удалося врятувати лише одну хвору, я би мовчав. На одному хворому, навіть найважчому, «погоду» не зробиш. Не повіриш в успіх ні сам, ні тим більше не повірять інші. Але, рятуючи другого, третього онкохворого, мимоволі усвідомлюєш: я можу.

Але це ще не означає, що я лікую рак. І все одно радісно усвідомлювати, що у твоїх руках є один з методів впливу на небезпечне захворювання, яке є в природі.

Але, коли за третім хворим слідує четвертий, п'ятий, десятий, виникає сумнів. Може, все це видимість. Чому саме тобі вдалося відшукати метод, а не іншим, кому це за родом діяльності покладено?

Заспокоюєшся лише тоді, коли переконуєшся, що твої успіхи, – не фікція. Просто інші не шукають «рецептів» у природі.

– Офіційна медицина мовчить?

– Мовчить світова медицина. Існуюча система лікування онкохворих – міжнародна. Тому «наїжджати» на наших онкологів не резон, ображатися треба на систему. Вона введена для всіх і для нас. Можливо, з далеким прицілом.

Реанімується теорія Мальтуса про перенаселення Землі. З'явилася теорія «золотого мільярда», відповідно до якої мільярд найбільш багатих людей здатний себе утримувати. Куди подіти вісім мільярдів?

Рак – масовий відхід людей. Можливо, аналітиками перспектив розвитку планети це захворювання розглядається, як щось вигідне.

– Рак регулює народонаселення планети?

– Хоч і по блюзнірському звучить, але для жорстких теоретиків, це заманливо. Рак – природна смерть. Зростаюча кількість умираючих від раку може викликати жаль у суспільстві, але не викликає невдоволення.

Якщо рятують сотні онкохворих, а вмирають – сотні тисяч, виходить, система існуючого лікування працює більше на смерть, ніж на життя.

Час науці і медицині відзвітувати перед суспільством:

– чому цивілізація рухається уперед у всіх галузях, крім сфери здоров'я?
– скільки мільйонів пішло достроково в землю через хімію й опромінення?
– чому малоефективну систему лікування раку не замінять?
– чому медицина не йде на створення альтернативної системи лікування онкохворих?
– чому науково-медична система неспроможна перед раком?

Мовчати десятиліттями легше, ніж перед народом відповідати.

– Може, існують сили, що негласно керують людством?

– Міжнародні ложі, товариства, альянси. Не будемо називати їх мафією, вони іншого спрямування. Ці організації відслідковують події, планують, впливають фінансово. Це свого роду спостерігачі і координатори. Їхня ідеологія пропо