Цього літа отримав запрошення з Чернігова прийняти участь у зустрічі однокласників з нагоди 50 річного ювілею з дня закінчення школи.

Під тиском білетної мафії пан Вінський відмінив іменні квітки, тож квиток на потяг довелось брати за 45 діб. І коли сповістили про перенесення зустрічі на тиждень, здати квиток побоявся і пробув у Чернігові більше. Не жалію.

Побував у знайомій з дитинства обласній бібліотеці ім. Короленко, поновив свої записи про розстріляного у 1937 році вуйка – геніального поета українського Відродження Марка Вороного. В обласному Державному архіві зкопіював документи, стенди.

Різні почуття викликала та подорож в Країну Дитинства. Місто дуже змінилось. Змінились вулиці, будинки, люди. Палац хіміків, який і ми будували в 10 класі, перетворився на руїну, зате виріс хмарочос готелю „Градецький”.

Якщо у Львові ЖЕКівці нічого не роблять, лише здирають гроші навіть за повітря, то тут комунальні служби на висоті, навіть дороги без звичних львівських проваль. По телевізору виступають депутати-комуністи, яких у Львові і вдень з вогнем не знайдеш – представлений широкий політичний спектр.

Було дещо, що зовсім не сподобалось. У маршрутках навіть не чули про закон, який передбачає безкоштовний проїзд „дітей війни ” всіма видами міського транспорту. Не сподобалась міжконфесійна колотнеча навколо красуні Катерининської церкви, яку відновили в роки моєї юні. За що може бути колотнеча, якщо у церкві після того, як повісився священик, не можна проводити Богослужіння?

Звичайно, вразила зустріч з однокашниками випуску 1958, хоч з 120 було лише 35. Забрали моїх ровесників хвороби, робота далеко за кордоном, дорожнеча поїздки та Жінка з косою…Зате серце раділо від побачення з улюбленою класною керівницею Кларою Ільківною Калитою, яка тепер стала нашою ровесницею. Та більше всього часу я провів з не баченою 40 років молодшою сестричкою Раїскою, яка приїхала з Чехії.

То ж, природно, те що вона розповіла, про її враження від нової України і хочу розповісти. Я розумію, що наші враження, враження людей яким та влада була просто чужа, а ця – ворожа, вряд чи сподобаються людям, які звикли лизати зад будь-якій владі, від Петра І до Гітлера і вважають це своєю заслугою, навряд чи сподобаються. Та я і в Радянські часи завжди говорив і писав, що думаю, то ж не відступлюсь від своїх принципів і нині!

Я народився в країні, над якою ніколи не заходило сонце. Я був в опозиції до тієї влади. Мої діди із зброєю в руках билися проти червоних. Обидва моїх вуйка загинули в Гулазі. Не дивлячись на це я здобув вищу освіту, як і більшість нинішніх дітей ворогів тієї Держави, що стали тепер владою в нинішній Україні.

Упроваджуючи свої і не свої розробки, об'їздив весь Союз. І де б я не був в ті часи, на питання «Хто ти такий?», гордо відповідав: «Українець!»

Пройшли, пролетіли роки, забравши молодість, зрілість і ту Прекрасну країну мого дитинства. Зникли і її головні гасла – «Людина Людині друг, товариш і брат» і «Інтереси Держави понад усе». У цій новій країні зовсім інші правила і гасла. Головний принцип тепер – „обдури, бо тебе обдурять”,”Кожен сам по собі”. У владу йдуть не за ради влади, а ради наживи. І в тій Країні мого Дитинства були бездушні чиновники. Але це було виключенням. Нині – це правило!

Загибель Союзу я зустрів в Україні. Безвиїзно живу тут. Зрісся з її вадами і вони мені вже здаються нормою. Тому спробую поглянути на наше життя очима цієї моєї молодшої сестрички Раїски, яка вже живе в Чехії. Вона стоматолог-протезист від Бога. Поставлені нею моїм друзям містки стоять вже 40 років!

У другій половині 90-х Раїска в Трускавці зустріла подругу-чешку, з якою працювала у військовому госпіталі в Чехословаччині. Подруга тепер стала заступником головного лікаря в одній з Празьких стоматологічних поліклінік. Всьому, що знала, вона колись навчилася у Раїски. Поговорили про житття-буття. Раїска розповіла про своє убоге життя, про мізерну зарплату, меншу, ніж у прибиральниці банку.

Подруга розповіла про свою роботу, про те, що найкваліфікованіші стоматологи виїхали на заробітки до Австрії і Німеччини і їй працювати практично ні з ким. Запросила Раїску в гості з гарантією оплати проїзду і всіх витрат. Поїхала Раїска до Праги. Показала їм, що може робити.

У Чехії вважають за краще не лікувати пульпітні, а тим більш періодонтитні та парадантозні зуби, а відразу видаляють їх, вже до 50 шамкаючи вставними щелепами. Коли Раїска поставила місток-шину на парадонтозні зуби 66-річному батькові завідувачки, та відразу їй запропонувала контракт на роботу.

У 2001 в Празі вирішили об'єднати дві сусідні стоматполіклініки. Раїса відповідала новим вимогам. Та її колектив у повному складі вирішив відмовитися йти працювати в об'єднану поліклініку на нових умовах. Раїска відмовилась теж, хоч і від кращих умов. Влітку виїхала у відпустку, а повернувшись дізналася, що вона безробітна. Якщо не знайде роботи, буде депортована до України, де її чекає те ж безробіття.

Пропрацювала у приватній поліклініці 3 роки. Через деякий час роботи з новими матеріалами у Раїски і її техніка почалася страшна алергія. Лягла в лікарню. Їй рекомендували припинити роботу, а поки кращим лікуванням буде відпочинок вдома. З України кожного тижня дзвонила до Праги Хазяїну. Він незмінно відповідав: клієнтів поки нема, можна відпочивати. При поверненні виявилось: вона місяць як звільнена.

Восени 2004 юрист нашого Посольства тільки розвів руками, мовляв ці питання поза його компетенцією. Слава Богу, що пропрацювавши в Празі 13 років, заробила право на "ПМЖ" і їй вже не загрожувала депортація. Посиділа без роботи і стала продавцем у сусідній крамниці.

Ось їй шістдесят. Стала оформляти документи в Чеському пенсійному фонді. Виявилось, що 13 років роботи перетворилися на 8. Із стажу виключили не тільки відпустки проведені в Україні, але і період з 2001 по 2004, коли Український Пенсійний фонд розірвав відносини з чеським.

Тобто два якихось державних чиновника двох країн щось не поділили між собою, а постраждали тисячі українців, яким в Україні не знайшлося роботи. Роки роботи в Чехії вилетіли в трубу. Раїска подала скаргу в Чеський пенсійний фонд.

Я думав, шахраї сидять тільки в наших українських пенсійних фондах (мені нарахували у 2005 наукову пенсію в сумі 92 гривні при мінімальній в 160, а після звернення до Європейського суду пенсія стала в 10 разів вище). Раїсці з ЧПФ відповіли, що їй зараховано 8 років робочого стажу з середньомісячною зарплатою стільки-то крон і належна їй пенсія складає в перерахунку на українську валюту -92 гривні! Рішення остаточне і оскарженню в судах не підлягає.

«Помаранчевий» вже Посол відфутболив замість допомоги до Українського Пенсійного фонду. Покотила Раїска до рідних українських чинуш. Їй відразу заявили: внески вона платила Чехії, то ж на ті 3 роки, коли з ними були розірвані відносини, розраховувати їй нічого. Щодо 8 років, то слід звернутися до Чеського суду – пенсія у них буде на порядок вище нашої. Замість 43 років робочого стажу нарахували їй 35 і оформили мінімальну робочу пенсію.

Повернулася до Чехії восени 2007. Почалися поневіряння з їх пенсійним фондом і судом. А тут нова халепа. У грудні у неї закінчувався термін дії іноземного українського паспорта. Влітку в Україні відмовили в обміні за відсутністю бланків. Знову до нашого посольства. Марудились цілий місяць. Нарешті прийом у Посла. Він, задумливо колупаючи в носі, сказав, що їй слід поїхати додому по місцю прописки і там їй, по новому наказу Луценко, протягом 2 тижнів обміняють той паспорт! Це не його справа!

Знов на Батьківщину. Черга в Чернігівському ОВІРі. Кінчилося тим, що вона заплатила в касу за терміновість і здала паспорт. У Чеському посольстві у Києві слід перенести візу із старого паспорта разом з аркушем про "ПМЖ". І ось мокрий натовп перед Чеським посольством. Періодично з віконця в дверях виглядає фізіономія охоронця і називає прізвище черговика.

Розповіла про свою проблему. Чиновниця зневажливо жбурнула їй бланк заяви і веліла заповнити. На питання Раїски, як заповнювати, презирливо кинула, що у неї он який натовп народу, так що пояснювати «всяким» їй ніколи. Стенд інформації читавсь тільки з біноклем, та й потрібного там не було. Люди нічого підказати не можуть. Знов черга до віконця і знов чиновниця грубо відфутболює.

У Раїски схопило серце і вона почала поволі осідати на підлогу. Люди кинулися за нашатирем. Чиновниця запанікувала, що їй доведеться відповідати за смерть клієнта. Швиденько пробурмотіла, що через 10 днів все буде зроблено. Було це 20 грудня. Раїска поцікавилася, що мається на увазі під 10 днями. Чиновниця не мала поняття про різницю між календарним і робочим часом. Кивнула охоронцеві і той глузливо почав перераховувати 20, 21, 22 і так далі. Чиновниця строго відповіла, що дані про службові телефони давати заборонено, отже дізнатися про готовність не можна.

Приїхала 30-го. Документами і не пахне. Єдине, чого добилася: «після отримання документів її сповістять листом і отримає вона їх не в Києві, а по місцю реєстрації». Дійсно, заплативши ще 158 грн. незрозуміло за що, 18 січня Раїска (хвалені Луценкові 2 доби) отримала новий закордонний паспорт. Зареєструватися в Празі слід протягом 3 діб. Похапцем зібрала речі...

Я звик до хамства наших чиновників.

До того, що в нинішній Україні кожен тебе в чомусь підозрює і бачить в тобі потенційного ворога. Думав, хоч наші дипломати зберігають людяність. Адже беруть приклад з США, то і поводитися повинні, як дипломати США. Он в їх фільмах будь-який американець, перебуваючи за кордоном, нічого не боїться, знаючи, що за його спиною стоять дипломати і вся міць США!

Куди там! Хамство і бездушне відношення до українських гастрайбайтерів, яким стала чужою Батьківщина, стала нормою поведінки нинішніх українських дипломатів. Не про захист інтересів співвітчизників вони думають, не про реноме Держави, а лише про особисту вигоду і особисті амбіції.

Моя племінниця в Одесі знепритомніла перед ОВІР Київського району. На дворі злива. Прийшла в призначений для неї час. Двері в ОВІР, як завжди, закриті. Заспана пика чиновниці висунулася з віконця: «Що треба?». "Я здала документи і Ваша начальниця сказала мені прийти в цей час за ними"». Та розреготалася і кричить всередину: "Чуй, Галка, хто тут у нас начальник? Може ти?".

Із задоволенням дивлячись на те, як жінка мокне під зливою, глузливо регоче – у нас всі тут начальники! Кажіть її ім'я, по батькові і прізвище.

Звідки було знати такі "порядки". Вона пів життя викладала в інституті. Стала професором. Звикла до пошани. А тут таке відверте хамство. Знепритомніла посеред вулиці. Підбігли люди, забарабанили в двері. Зажадали відкрити, внести її в приміщення і викликати швидку допомогу.

Якийсь хлопець сунув під ніс чиновниці прокурорське посвідчення. Тут вже чиновниця заметушилася. Швидко знайшли нашатир і валеріану. Швиденько знайшла лежачі зверху запрошувані документи і слізно просила-молила не піднімати шуму. Усамітнилася з представником прокуратури.

Хамство, прождажність… І так всюди і завжди! От гляньте на приміщення Чеського консульства у Львові, перед руїною колись могутнього заводу „Кінескоп”. Людей у черзі відгородили, мов мавп А ні одної лавки чи навісу нема, хоч Львів славиться вічними дощами, а в натовпі на фото стоять и сиві…

Колись я пишався тим, що я українець. Мої предки із зброєю в руках боролися проти радянської влади. Коли вона перемогла, вирішили за краще померти на Батьківщині, ніж емігрувати до Великобританії і Франції, де мали чималі рахунки в банках.

Я не виїхав до Англії в 1991, коли мене туди запрошували. Не як бідного родича. Як автора наукових розробок. Відмовився. Тепер жалію…

Раїска у 2009 отримає чеський паспорт і тільки спостерігатиме за, мабуть, останніми президентськими виборами в Україні. Адже у Ющенка немає жодних шансів, навіть за допомогою адмінресурсу і фальсифікацій, перемогти. Янукович перегорів і забув про президентські амбіції. У Юлі шанси пережити ці вибори такі ж, як колись були колись у незабутнього Георгія Кирпи…

На Україну опускається морок Смутного Часу. І соромно мені тепер, що я українець. І соромно, що в настанні цього Смутного часу є і мій внесок. Адже і я брав участь в цих виборах без вибору.