Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Всі письменники і поети переживають свої драми, свої переживання вони
викладають, кричать людям, але не всі розуміють: Чому якийсь божевільний
скаржиться на життя? Поети живуть і змінюються за обставинами, як пори
року. Найважливішим для них є та справжня насолода від однієї лише
букви, слова, а як радіють написаному тексту. Коли ж люди дають
розуміти, що нікому це непотрібно, то у прекрасного зникає сенс
існування. Спочатку, здавалось, все одно, а потім письменник рве
написаний текст на маленькі папірці ... і вони жалючим золотим вогнем
горять у сльзах. Рятує їх лише Муза, вона заспокоює і голубить їх, як
мама.Муза- це "наркотик", який б'є пульсом по вісках, апотім по крові
стримить стрілою до серця. Кожне слово, як секунда, і рукою водить не
сама людина, а душа. Немає такої людини яка б не вміла писати, але як
пише письменник не зрозуміє ніхто.
Очень часто поход в супермаркет с ребенком заканчивается, как только
ребенку становится скучно ездить в тележке. А вы так и не успели купить
хека.
Конечно, за 30 секунд хека не выбрать. Вот советы, которые помогут вам сделать покупки, не сдавая ребенка в камеру хранения.
1. В крупных магазинах существуют специальные детские площадки. Туда
можно отдать своего малыша под расписку. За ребенком присмотрит добрая
женщина. Но тут есть несколько тонкостей. Во-первых, детей принимают
только с определенного возраста, обычно с трех лет. Во-вторых, если
карапуз
отличается строптивым нравом, следует продумать, как выковыривать его из
пластикового тоннеля, снимать с самый высокой лестницы, и выуживать из
детского домика. Тетя-смотритель, кстати туда тоже не пролезает, если
только она не лилипут. Ну и в-третьих, чтобы ребенка пустили на
площадку, его надо раздеть и разуть, а это тоже сложная работа.
Снимал я репортаж из зала суда.
После всего разговорился с Валерой, который оказался чудесным собеседником и по совместительству судьей.
Мне очень повезло в жизни: до того дня не встречаться с судьями, и я
узнал много нового к тем младенческим представлениям о их работе,
которые у меня имелись ранее. Конечно же, мы говорили о коррупции, взятках и заранее приплаченных решениях.
Я пафосно высказал точку зрения, что судьей может быть любой вменяемый
человек, главное, чтобы он решал сообразно своим представлениям о
справедливости и не брал взяток, а все сомнения относил в пользу
ответчика, вот собственно и все. Одним словом, он должен быть
двенадцатью
заседателями в одном лице. И пусть будет, как будет...
Валера улыбнулся на это и сказал:
-У тебя как и у большинства людей, слишком кукольные представления о
судебной системе. Даже не потому, что коррупция неискоренима.
Здавалось би, що у цих двох поняттях є спільного? Але насправді, вони
тісно взаємопов’язані, бо служать фундаментальною основою одне одному.
Особисто я – людина, яка належить до категорії тих, хто пов’язав своє
життя із мистецтвом. Ясна річ, що інколи приймаю участь у різних
конкурсах, на більшості з яких здобуваю перемогу. Це несе по собі
овації, оплески, славу – мить слави. Не знаю чому, але мить слави мені
нічого не дає. Навіть більше того, коли мене вітають із перемогою, то у
мене відчуття, немов мене сварять. Але все таки знаходиться більшість
тих, які шаленіють від слави. Але біда в тім, що слава триває лише
мить, яку хочеться продовжувати. І її таки продовжують, щоправда,
штучним методом. Одразу до думки приходить образ духівника. Часто
доводиться бачити як містом чи у транспорті їде чоловік, одягнений у
рясу. Кондуктору якось не зручно брати за проїзд, а на базарі навіть не
торгуються, а навіть навпаки – поступаються у ціні. Але чи правильно
це? По-перше, чи зручно самому священику ходити у побуті у такому
вбранні? А по-друге, чи добре, що він вводить ц незручне становище
людей?
Конец апреля. Суббота. Уже тепло. От
зимы все устали. Хочется выехать на природу, выпить и сварганить шашлык
из молодого барашка, но у руководства совершено другие взгляды на
весеннее настроение личного состава – оно решило очистить близлежащую к
Управлению территорию от, накопившегося за зиму, мусора. Решило и
сделало. Я после суток, а мой друг и соратник Костя Павлов только из
отпуска пришедши.
Собрали всех в зале занятий. Слово держал начальник Управления полковник Ахонов.
- Значит так, - начал свою речь командор, - Сегодня у нас субботник.
Все берем дружно инвентарь и начинаем полировать территорию. Лучшим
работниками – отгул. Женщины работают в кабинетах, борясь с загаженными
окнами и пылью с помощью подручных мыльных средств, а мужики,
вооружившись тяпками, лопатами, граблями и энтузиазмом, отправляются на
территорию. На все про всё 6 часов времени. Контролировать буду лично.
Вопросы?
- А у меня…, - начал задавать вопрос Алексей Сорников, следователь из отдела по ДТП.
- Вопросов нет, - отрезал полковник, - Разойдись…
Лёха был славным малым. В свои двадцать
пять лет он успел послужить в ВДВ, потом связался с нехорошими парнями
и загремел на три года в места не столь отдалённые. Места эти ему
совсем не понравились, и по окончании срока он решил свалить подальше
от благ цивилизации. По наколке кореша по зоне укатил в глухую
сибирскую деревню перекантоваться пару лет. Жизнь в той деревне была
скучновата, но воля чувствовалась бескрайняя, и он здесь прижился.
Нравы у местных жителей были суровыми, и нож за голенищем сапога
являлся делом обыденным, однако, беспределом здесь никто не занимался и
спокойно жить не мешал. Лёхе достался дом на окраине деревни,
пустовавший несколько лет, куда его заселил местный староста. Нашлась и
работа – валить лес. Ремесло это он освоил за три года отсидки почти в
совершенстве. Не хватало только бабы, ибо молодой организм онанизмом не
обманешь...
Сроду не молилась, без Бога жила.
А сегодня с молитвою в церковь я пришла.
Не за себя, Боже, я пришла молить.
А за сына прошу, дай ему пожить.
В Припяти пожарным сынок мой служил.
Тихим и зеленым городок тот был.
И работали там, двигая прогресс
Все четыре блока Чернобыльской АЭС.
Коль в плену сидит тот атом,
То людям он служит.
А вырвется на свободу - все живое душит.
Кто-то там не доглядел. Так уж постарался.
Четвертый атомный блок, как бомба взорвался.
Огонь крышу охватил, и все дальше вьется.
Если не остановить, станция взорвется.
А если взорвутся все четыре блока –
Конец света Украине, значит, раньше срока.
Примчались пожарные, создают заслон.
А жара такая, плавится гудрон.
Раскалившись добела, железо горит,
Синими огнями светится графит.
Мой сынок, его друзья в тех лучах горели.
Они знали, на что шли, жизни не жалели.
На огонь они песок, пену посылают,
А коверные лучи их жизни сжигают.
Отвели они беду, славно потрудились.
Но себя не сберегли – сильно облучились.
Тает словно свечка любимый сынок,
Что только не делала, прямо сбилась с ног.
В Москве, в клинике сказали, что он не жилец.
Спаси его, прошу тебя, Бог ты наш, Отец.
Ведь без него оборвется жизни моей нить,
Если нужно, возьми меня, дай сыну пожить.
Неумело, торопливо она закрестилась.
Встала на колени – затем удалилась.
Прокинувшись від холоду, Вадим встав на ноги і тут же зойкнув. Права
нога у дірявому черевику геть заніміла. Присівши на цементну підлогу
обшарпаного підвалу, де він мешкав останні три місяці, він почав
розминати її руками.
Поступово біль відпустив. Вставши на обидві ноги, він трішки потупцяв
на місці, щоб зігрітись і прогнати підступні дрижаки по всьому тілу.
Був тільки кінець березня, а комунальники вже понизили температуру води
в трубах теплоцентралі, на яких знаходилось його імпровізоване ліжко –
декілька брудних ганчірок і купа старих газет, що слугували ковдрою.
Попивши з пластикової пляшки води, яку він вчора набрав з крану на
залізничному вокзалі, що знаходився поруч, Вадим сумно подумав: «Пора
на роботу». Так звана робота полягала у перевірці сміттєвих баків на
вокзалі та біля розташованих поблизу житлових багатоповерхівок, у
пошуках чогось їстівного або ж скляних пляшок, – їх можна було здати і
купити їжі.
Жили-були на світі звичайний чоловік і дружина. Звали дружину Олена, а
чоловіка Іваном. Повертався чоловік з роботи, в крісло біля телевізора
сідав, газету читав. Дружина його, Олена, вечерю готувала. Подавала
чоловікові вечерю і бурчала, що по будинку він нічого путнього не
робить, грошей мало заробляє. Івана дратувало бурчання дружини. Але
грубістю він їй не відповідав, лише думав про себе: «Сама — ходить як
опудало неохайне, а ще указує. Коли одружувався, вона зовсім іншою була
— красивою, ласкавою».
Одного разу великий лев вийшов на полювання з новонародженим дитинчам.
І так трапилося, що, переслідуючи отару овець, мати-лев промахнулася в
стрибку, зірвалася з крутого обриву і розбилася на смерть.
Левеня залишилося в отарі і виросло серед овець. Пройшли роки, малюк
перетворився на дорослого могутнього лева, проте вважав себе вівцею.
Він бекав і боявся інших тварин, як справжня вівця.