Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Сроду не молилась, без Бога жила. А сегодня с молитвою в церковь я пришла. Не за себя, Боже, я пришла молить. А за сына прошу, дай ему пожить. В Припяти пожарным сынок мой служил. Тихим и зеленым городок тот был. И работали там, двигая прогресс Все четыре блока Чернобыльской АЭС. Коль в плену сидит тот атом, То людям он служит. А вырвется на свободу - все живое душит. Кто-то там не доглядел. Так уж постарался. Четвертый атомный блок, как бомба взорвался. Огонь крышу охватил, и все дальше вьется. Если не остановить, станция взорвется. А если взорвутся все четыре блока – Конец света Украине, значит, раньше срока. Примчались пожарные, создают заслон. А жара такая, плавится гудрон. Раскалившись добела, железо горит, Синими огнями светится графит. Мой сынок, его друзья в тех лучах горели. Они знали, на что шли, жизни не жалели. На огонь они песок, пену посылают, А коверные лучи их жизни сжигают. Отвели они беду, славно потрудились. Но себя не сберегли – сильно облучились. Тает словно свечка любимый сынок, Что только не делала, прямо сбилась с ног. В Москве, в клинике сказали, что он не жилец. Спаси его, прошу тебя, Бог ты наш, Отец. Ведь без него оборвется жизни моей нить, Если нужно, возьми меня, дай сыну пожить. Неумело, торопливо она закрестилась. Встала на колени – затем удалилась.
Емельянова
* * *
Житнє поле
Мені так часто сниться житнє поле, Ромашки білосніжні край доріг. В гніздечку пташеня пухнасте, кволе, Шовкові трави падають до ніг. Там теплий вітерець шумить в колоссі І ниву наче човника гойда, А сива горличка в зеленім просі Услід туркоче, жалібно рида. А далі-далі, на горбах й в долині, Мов жару хто насипав у житах. І волошкові очі сині-сині На довгий поглядають курний шлях. А я біжу по втоптаній стежині Навстріч матусі, милій, дорогій. Вона окрилена, в терновенькій хустині Дає «від зайчика» шматочок хліба свій. І ми щасливі повертаємось додому, Нам усміхається потріскана земля, А вітер лине вдалеч невідому… Співають ниви і заквітчані поля.
Галина Петлюк
* * *
Одинока хата, двір у спориші. Посивіла мати. Тліє у душі. Не летять пташата з вирію давно, Смуток в кутках хати, у сльозах вікно. А гіллячко вишні горне до вікна, Горличка сивенька воркує одна. Просить Матір Божу їй допомогти, Дати серцю спокій, болі відвести. Слізоньки пекучі котяться униз, У печі палає, потріскує хмиз. До самого ранку очей не зімкне: На світлину гляне і важко зітхне. Тихо в самотині піде в небуття, Та навряд чи дітям прийде каяття.
Галина Петлюк
* * *
Кума кумоньку питає: «Чули таку звістку, Голодній собаці підкинули кістку. І принесло на ту кістку, із цілого краю Не одну собаку, а цілую зграю. Гризуть одна одну, топчуть все довкола І не бачать, що та кістка маленька та гола. І вона не варта, щоб за неї битись, Бо як її гризти, то можна вдавитись».
Емельянова
* * *
А ти груші подаєш мені Я прийду до тебе на світанні Із букетом квітів польових, Обійму хреста сріблясті грані І гірка сльоза впаде на них. Розкажу про радощі і болі, Про життя у рідній стороні, Колоски, налиті в чистім полі, І лелечі зграї на стерні. Грає сріблом берег на світанку, Як шумлять дубочки у ліску. Дятли там вистукують «морзянку» І вітри шмагають осоку. Все сплели корінням верболози, І нема впомині вже ставка, Котяться униз пекучі сльози, І тепло на березі блука. Тверда в’ється змійкою дорога, Залишилося зовсім мало хат. Ані тріски з отчого порога, Лиш сплива дитинства мого сад. Наче сонце, дички у подолі, Та такі солодкі, запашні. Я іду стежиною поволі, А ти груші подаєш мені.
Галина Петлюк
* * *
Ловіть життя щасливу кожну мить Біжить в’юнкою стежкою дівча, Вітер куйовдить пасемця шовкові. Діброва радо співом зустріча У сяйві срібні котики вербові. Співа. Дзвенить струмочками весна, З-під снігу проліски до неба пнуться, Бринить у серці золота струна, І зайчики поміж дерев сміються. А сік по кронах вгору струменить, Так легко дихати на повні груди. Ловіть життя щасливу кожну мить. Добро творіть. Весні радійте, люди!
Галина Петлюк
* * *
Судьба
Солнца луч скользнул по крыше, Мир проснулся в тишине. Я, глаза открыв, увижу Зайчик солнечный в окне.
Жизнь - кино, в ее фрагментах Нету смысла все равно. Как на старых кинолентах Черно-белое кино.
Мы не будем жить, как в фильме От начала до конца. По сценарию другому Доживем все до венца.
Сердца стук, долой волненье И у сцены на краю Роль пред камерой сыграем Не чужую, а свою.
Головна 
