Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Всі письменники і поети переживають свої драми, свої переживання вони викладають, кричать людям, але не всі розуміють: Чому якийсь божевільний скаржиться на життя? Поети живуть і змінюються за обставинами, як пори року. Найважливішим для них є та справжня насолода від однієї лише букви, слова, а як радіють написаному тексту. Коли ж люди дають розуміти, що нікому це непотрібно, то у прекрасного зникає сенс існування. Спочатку, здавалось, все одно, а потім письменник рве написаний текст на маленькі папірці ... і вони жалючим золотим вогнем горять у сльзах. Рятує їх лише Муза, вона заспокоює і голубить їх, як мама.Муза- це "наркотик", який б'є пульсом по вісках, апотім по крові стримить стрілою до серця. Кожне слово, як секунда, і рукою водить не сама людина, а душа. Немає такої людини яка б не вміла писати, але як пише письменник не зрозуміє ніхто. О, як я люблю цю Музу! Вона пульсує в моєму серці і прищеплює слова самі по собі. Лише очі керують. Рука німіє ... Біль відчуваю... але пишу. Пишу, як Леся - у ліжкові, пишу, як Тарас - у казаметі... і несподіваюсь на хвалу і честь, адже нам ніколи її не досягти. Ми покинемо цей світ ,а твори - залишаться. Нас можливо любитимуть, але чи любитиме нас Бог: за наші твори страші. Там же і гріх, і сміх, біль і радість. Але чому ж Він дав нам цей Дар? Чому дає усім тяжкую долю?
Категорія: Творчість | Додав: romandja (26.03.2011)
| Автор: Зара Дощова
Переглядів: 991
| Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук по сайту
Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами
Головна 
