Неділя, 03.03.2024, 21:37
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3482
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 0
    Нових за місяць: 0
    Із них:
    Новачків: 1107
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2730
    Жінок: 752
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 5479
    Форум: 555/31808
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Всі статті » Справи життєві » Роздуми про життя [ ]

    Категорії каталога
    Роздуми про життя [35]
    Кримінал [5]
    Творчість [11]
    Літературна творчість
    Бізнес [5]
    Зіркова збірка від ЕХО. Випуск 2
    *   *   *
    Каждый день о тебе вспоминаю,
    Ночью снится мне образ твой.
    Что случилось со мной? Я не знаю,
    Мне так грустно бывает порой.

    То бывает, ночами не сплю,
    Мысли в голову лезут дурные.
    Что случилось со мной, не пойму,
    Я как будто, сгораю отныне.
     
    И я знаю – тебе не понять,
    Почему мне на сердце так больно.
    Я хочу тебя крепче обнять
    И держать у груди долго-долго.

    Віктор Шишацький

    *   *   *
    О, как я счастлив, будто приворожен,
    Красою моря, леса, берегов.
    Печаль забыв, душою не тревожен,
    Я царь у этих белых облаков.
    И этот миг пусть будет бесконечным,
    Пусть будет вечно эта красота…
    Я плыл на катере по этой чистой речке,
    В глазах блестела тонкая слеза.

    Віктор Шишацький

    *   *   *
    Як важко в світі жити,
    Коли твоє серденько в пустоті.
    Куди піти? Куди себе подіти?
    Коли усе життя на самоті
    Проходить, наче чорно-біла плівка...
    А ти, неначе та стара домівка,
    Що бур’янами обросла,
    Немов казки сумна кінцівка,
    Де плаче дівчинка мала
    Одна у полі… Мов тополя.
    А де ж поділася та воля,
    Та сильна воля до життя?

    Невже така сувора доля,
    Що це життя, мов забуття,
    Все в прірву полетіло?
    Весь світ, як дзеркало криве,
    Всю правду закриває…
    Весь світ неначе роздирає,
    А серце стогне і ридає.
    Від самоти… червона пляма
    І та душа, неначе рана,
    Щемить і кровить щодня…

    Наталія Валецька

    *   *   *
    Він вічно живий, і живі його твори,
    Велика людина, художник, поет.
    Йому поклоняються люди відколи,
    Він в душах людських незабутній живе.
    Це постать незламного й вільного духу
    І сила народу, що вічно жива.
    Кобзар України – Шевченко безсмертний,
    Він батько для нас, ми для нього сім’я.

    Віктор Шишацький

    *   *   *
    Родина велика у тебе, мій діду.
    Горджуся я нею й тобою горджуся.
    Родина Шишацьких не згине без сліду.
    За це я, мій діду, зовсім не журюся.
    Діди наші, прадіди в бою полягли,
    За те, щоб колись ми щасливо жили.
    Хоч ми їх, мій діду, тоді і не знали,
    Вони, зараз знаєм, герої були.
    І звідки Шишацьких родина з’явилась,
    Ніхто це не знає і знати не буде.
    Та завдяки Богу вона зародилась.
    Хай через століття її знають люди.

    Віктор Шишацький.

    *   *   *
    За что же им такое испытание,
    За что же им такая боль в груди.
    И умерло душевное понимание,
    И не встречать им сладостной любви.
    Ведь может, кто-то найдет свое счастье,
    Но этот шанс на сотни человек.
    И остальным – калекам и несчастным -
    Жить с раной в сердце нужно целый век.
    Война! Такая злая штука,
    Не пощадит никого на пути.
    Она приносит боль, печаль, разлуку,
    И от нее не скрыться, не уйти.
    О, сколько делает она переворотов,
    И сколь жизней погубила – не считать.
    Ведь может, нам расскажет это кто-то,
    Но все равно, не сможем мы понять…
    Ведь нас там не было, мы не терпели муки,
    Мы не стекали кровью и слезой.
    Не разделяли нас дороги и разлуки,
    И не были засыпаны землей.
    Не отрывало руки нам и ноги,
    Не видели разорваны тела,
    Ведь для кого ужасны эти строки,
    А для кого – обычные дела…
    Но там же были дороги нам люди,
    Которым не судилось долго жить.
    Давайте вечно мы ценить их будем
    И смелостью солдат дорожить.
    За тех, кто в лагерях сидел, в неволе,
    За тех, кто к полю боя не дошел.
    И за людей, оставшихся без доли,
    Пусть горит вечно пламенный огонь.

    Віктор Шишацький

    *   *   *
    Рідний край
    Блакитне чисте небо,
    Широкії поля.
    Трава зелена в лузі
    І річенька моя.

    Густі ліса, діброви,
    Краса земна, мов рай.
    В красі цій загадковій
    Купається наш край.

    Співає тихо вітер,
    Десь гра акордеон.
    Цвітуть духмяні квіти,
    Зелений стадіон.

    Квітки у косах в’ються,
    Гуляє дітвора.
    А матері сміються,
    Весела то пора.

    Пташки щебечуть в полі,
    Струмки дзюркочуть співом.
    Заслухались тополі,
    Ми лиш не чуєм слів.

    П’янкий, духмяний подих,
    Це казка лісова,
    Лише розбудить пристрасть
    Стара-стара сова…

    Вода джерельна, чиста.
    Вгамуєш спрагу ти.
    Лише поглянь на край цей,
    Ніде такого не знайти…

    Земля жива, родюча,
    Ріднішої нема.
    Края наші квітучі,
    Великі в нас жнива.

    Домівка рідна наша,
    Красивий небокрай.
    Свята ти, земле наша,
    Ти любий серцю край.

    Наталія Варецька

    Для тебе, кохана…
    Не камінь, серце в грудях маю.
    Хоч вір, хоч ні, та все одно кохаю.
    І небайдужа ти мені…
    Що скажеш на це мені?

    Ні, зупинись, мовчи, кохана,
    На небо глянь – ще зовсім рано.
    Не зворуши прекрасну мить,
    Не йди… бо серце защемить.

    Тремтить рука, торкнутись хоче
    Тебе, лебідонько моя,
    А ти, немов пташина та,
    Десь високо… і плачуть очі.

    Уста твої, немов пелюсточки троянди,
    Лиш їх я мрію цілувать,
    А очі твої – сині діаманти.
    Як тебе можна не кохать?!

    Цить, не говори, моя голубко мила,
    Дай руку ніжную свою.
    Ти чуєш, птаха сизокрила,
    У грудях музику мою.

    Спинися, сонце, не вставай,
    Залиш з коханою ще трішки.
    А ти, світанку, спочивай,
    Ми знайдем й у пітьмі доріжку.

    Моя ти німфа неймовірна,
    Скажи, що ти навік моя.
    Ти добра, ніжна і чарівна,
    Зігріє усмішка твоя.

    Наталія Варецька
    Категорія: Роздуми про життя | Додав: Admin (06.02.2009)
    Переглядів: 717 | Рейтинг: 0.0/0 |
    Система Orphus


    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Порекомендуйте укр... >>
  • FIFA 09 >>
  • Ігри, в які ви зар... >>
  • Вибор аватару >>
  • Нові технології! >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2024, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net