За час роботи в прокуратурі мені доводилось побачити багато людського горя, вбивств та інших тяжких злочинів. Це негативно впливало на свідомість, грубіла душа, притуплювалися почуття. Пам'ятаю свій перший виїзд на місце пригоди зі слідчим прокуратури. Тоді я був стажером, коли тринадцятирічний хлопець необережним пострілом з мисливської рушниці вбив свого дванадцятирічного товариша. Як тоді кричала мати, який змарнілий та похмурий стояв батько біля тіла сина. Це так на мене подіяло, що потім три ночі поспіль мучили кошмари.

Пам'ятаю свій перший, уже самостійний виїзд на місце пригоди, коли поїздом рознесло на шматки жінку, що переходила колію. Після цього тиждень в їдальні я не міг дивитися на м'ясні страви і вже засумнівався чи ту професію вибрав, чи захочу надалі працювати в прокуратурі. Але як не дивно, з плином часу почав звикати і дивитися на це, як на об'єкт своєї роботи.

Та ніколи не міг звикнути до злочинів, коли син убивав матір чи батька. Чоловік дружину чи навпаки. Це було ніби з іншого виміру і впливали вони на свідомість, як і на початку моєї кар'єри, довго не виходячи з голови. Про декілька таких історій я й хочу розповісти.

В селі Ковалі Чорнухинського району Полтавської області проживала сім'я Зубенків. Чоловік Микола, дружина Ніна та дві малолітні доньки. Микола та Ніна працювали в місцевому колгоспі, а старша донька вже ходила до школи. Поряд у старому будинку проживала з сестрою 75-річна мати Миколи. В цього 35-річного чоловіка була одна біда. Він любив випити, а коли був п'яним, то ставав лютим і непередбачуваним. Часто Микола бив дружину та матір. Діти його боялися і часто втікали з дому з мамою.

В кінці жовтня 1978 року Микола прийшов додому близько 12 години в нетверезому стані. Захотів ще випити, але дома, як завжди, горілки не було. Подумавши, що горілка може бути в матері, він пішов до її будинку.

Побачивши у вікно, що п'яний Микола йде до її будинку, мати разом із сестрою закрила вхідні двері на защіпку. Здогадавшись, що рідня в будинку і не хочуть відкривати, він схопивши кілок почав бити ним у двері і виламувати їх. Але це йому не вдавалося і чоловік, видавивши вікно, заскочив до будинку.

Сестрі вдалося, відкривши двері, втекти, а матір він бив кілком і ногами до тих пір, доки не переламав всі ребра і повідбивав всі внутрішні органи, від чого жінка і померла.

Село Ковалі від Чорнух  розташоване на відстані півтора кілометри і ми з працівниками міліції прибули на місце пригоди негайно. Затриманий нелюд був схожий на зацькованого звіра. Весь його одяг і чоботи були в крові. В крові його рідної матері.

Вироком Чорнухинського райсуду під головуванням судді Позерко М.Б. Зубенко був засуджений до 15 років позбавлення волі суворого режиму. Пізніше односельці розповідали, що відбувши міру покарання повністю, він в 50-річному віці повернувся в село. За цей час дружина та доньки вийшли заміж і мали свої сім'ї, в жодній із яких цей нелюд не був потрібний. Односельці також Миколу обминали, лякаючи ним дітей. Через короткий час Зубенко із села виїхав і більше про нього нічого не було чути.

В Оржиці, на Полтавщині проживала сім'я Крятенків. 40-річний глава сім'ї Павло, 36-літня дружина Катерина та двоє малолітніх дітей - десятирічна донька та дванадцятирічний син. Павло працював інженером в "Сільгосптехніці", а Катерина медсестрою в рай лікарні. Діти ходили до школи. Все було ніби добре в сім'ї. але останнім часом Павло частенько став затримуватися після роботи і додому приходив п'яненьким. В серпні 1981 року він прийшов додому напідпитку близько опівночі. Дружина вже спала, але прокинулася і лежачи в ліжку почала дорікати Павлові за таку його поведінку. Не довго думаючи чоловік закрив їй долонею рота і носа і придавив. Катерина спочатку захарчала, але швидко замовкла. А Павло вклався біля неї і зразу ж заснув. Прокинувшись ранком, чолов'яга попрохав дружину подати йому пити. Але та чомусь мовчала і була неприродно холодна. Переляканий Павло викликав швидку допомогу. Та жінці вже допомогти ніхто не міг.

Ця справа набула в Оржиці величезного резонансу і державне обвинувачення в суді підтримував я особисто. Зал судового засідання не вміщав усіх бажаючих подивитися і послухати цей процес. Люди сиділи і стояли навіть за спиною прокурора. В своїй обвинувальній промові я, зважаючи на тяжкість злочину та ту обставину, що підсудний вчинив його в нетверезому стані, запропонував суду винести підсудному Крятенко міру покарання у вигляді позбавлення волі терміном на 12 років у виправно-трудовій колоній суворого режиму. Головуючий суддя Оржицького райсуду Отче наш В.І. з цією пропозицією погодився, засудивши підсудного до цієї міри покарання.

Осиротілих дітей забрала на виховання батьки потерпілої.

В селі Озера Кобеляцького району Полтавської області проживала сім'я Ткаченків - чоловік Віктор та дружина Олена. Від спільного життя в 1961 році в них народився син Іван. Батьки не могли намилуватися своїм первістком. Ріс він здоровим, кмітливим, добре навчався в школі. Відслуживши в армії Іван одружився і в село не повернувся. Але через декілька років почав зловживати алкоголем і дружина його покинула. Повернувшись в Озера вже зовсім не таким, яким його знали односельці раніше, Іван ніде не працював та продовжував пити горілку. Правда, на цей час уже й мати розійшлася з батьком із тих же причин і всі проживали окремо.

Інколи Іван заходив до Ткаченка-старшого. В основному, щоб разом випити горілки. 31 березня 1996 року близько 19-ої години син прийшов до батька з цією ж метою. "Прикінчивши"  пляшку самогону Ткаченко-молодший зібрався вже йти додому. Коли вийшов на вулицю та батько закрив за ним двері на защіпку, що б син до нього не повертався. Але останнього це образило, тим більше, що він знав - в хаті залишилася горілка. Підійшовши до дверей, синок почав у них грюкати та наказав батькові відкрити. Але той не поспішав виконувати цю забаганку.

Тоді Іван, вибивши вікно, заліз в будинок і став немилосердно бити батька. Бив і руками, і ногами, не розбираючи куди попадає - в голову, в серце, в печінку. І в результаті поламав батькові майже всі ребра, повідбивав нутрощі.

Вироком Кобеляцького райсуду від 3 липня 1996 року Ткаченко Іван був засуджений до 8 років позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. А молодий слідчий, після цієї справи, не витримавши напруги цієї невдячної роботи, покинув прокуратуру і знайшов іншу, значно легшу та не таку відповідальну роботу.

В селі Червоні Квіти Кобеляцького району на Полтавщині проживала сім'я Катрич. Чоловік  Василь 1943 року народження та дружина Марія 1949 року народження. Обоє працювали в місцевому колгоспі і були на хорошому рахунку. Спочатку в сім'ї була любов і злагода, але поступово сімейне життя не заладилось. Стали виникати сварки, в ході яких Василь бив дружину. Від спільного життя подружжя мало двох синів. Старший Петро вже був одружений і проживав в іншому селі, а молодший Анатолій 21 грудня 1996 року одружувався. Весілля справляли в ресторані Полтави. На весіллі був батько, а мати не змогла поїхати, так як мали велике господарство і залишити його на цілий день не було можливості.

Прибувши з весілля додому близько 22-ої години в нетверезому стані Василь Катрич захотів ще випити з сусідом. Зайшовши до будинку, він наказав дружині знайти ще спиртного, але та йому відмовила. Як він потім пояснював на досудовому слідстві і в суді Марія також була в нетверезому стані. Розлютившись на дружину, він, як і раніше це робив, почав її жорстоко руками, ногами та дерев'яною палицею бити в різні частини тіла. Коли Марія, лежачи на підлозі тільки стогнала, а він вибився із сил, Василь пішов на вулицю відпочити на подихати свіжим повітрям.

Повернувшись десь через півгодини, він знову продовжив екзекуції над дружиною. Коли Марія вже не подавала ознак життя, він поклав її на ліжко, а сам також заснув. Згідно висновку судово-медичної експертизи смерть потерпілої настала від перелому грудної клітки, ребер та множинних розривів внутрішніх органів. На досудовому слідстві і в суді Василь заявляв, що вбивати дружину не хотів, а жорстоко бив тільки тому, що  був на неї дуже сердитий. Про наслідки не думав. Суд врахував ці обставини і на мою думку виніс Катричу дуже м'яку міру покарання -  шість років позбавлення волі в виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Так що він давно вже на волі. Але як він дивиться синам в очі, і чи взагалі він з ними спілкується, невідомо.

В місті Кобеляки Полтавської області проживала сім'я - 73-річна мати Семенко Г.П. та її 53-річний син Іван. Галина Петрівна мала ще одного сина, але той з сім'єю проживав в цьому ж місті, але окремо.

Іван же, через зловживанням алкоголем свою сім'ю давно втратив і проживав з матір'ю. Ніде не працював. Інколи щось заробляв тим, що перекопає комусь город або виконає іншу роботу. Але й цей мізерний заробіток він негайно пропивав. Та мати його жаліла. Бачила в ньому того щебетливого рідного синочка, яким Іван був десь років 40 назад. Сусідам говорила, що він і п'є небагато, і характер у нього добрий… 13 листопада 1997 року близько 20 години Іван, будучи в нетверезому стані згадав, що колись давав матері 30 карбованців, зароблених ним на копанні городу. Наказав матері їх віддати, так як йому хотілось ще випити. Мати почала умовляти його не пити більше і грошей не давала. Не зважаючи на ці умовляння, Іван почав її немилосердно бити, а потім схопив за шию і задушив.

Вироком Кобеляцького райсуду від 18 лютого 1998 року під головуванням голови суду Рожкової Н.М. Семенко був засуджений до 9 років позбавлення волі із відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.

І на закінчення хочу звернути увагу читача на таку обставину.

Десь з 1995-1996 років у нас в країні пішла тенденція до так званої гуманізації покарання за злочини. Як видно у двох попередніх описаних мною випадках, міра покарання за аналогічні вбивства була від 12 до 15 років позбавлення волі. В трьох же останніх випадках, вчинених в 1996-1997 роках лише від 6 до 9 років позбавлення волі. Смертна кара також у нас відмінена. На мою думку, така гуманізація не на користь нашому суспільству.