Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Не так давно став мимовільним свідком характерного епізоду. Заходить один підприємець в магазин до іншого і починає голосно скаржитись. Скаржиться на газову службу, котра, за його словами, і плату йому неправильно нараховує, і чужі витрати газу приписує. І скрушно хитаючи головою, чи то пропонує, чи закликає до колеги: «От би оце хорошого корєспондєнта найти, хай би розібрався та поміг». А колега-підприємець чи то від щирого серця, чи вгледівши в дверях магазину живого «корєспондєнта» й відповідає: «А чим тобі журналіст допоможе? Ти сам до газовиків звертався? Ні? Тоді сопи в дві дірочки і плати». І він правий на 100 відсотків. Адже діяльність журналістів у сучасній Україні можна порівняти з намаганням пробити головою гумову стінку. Саме гумову, а не цегляну чи бетонну. Голову об неї вже не розіб’єш – дійсно, в Україні журналістів не вбивають і у в’язниці не вкидають. У нас свобода слова – пиши, доки очі не повилазять. І з іншого боку – гумову стінку, на відміну від цегляної, й розгатити неможливо. Добряча кувалда, міцний кулак, а то й лоб здатні розкришити цеглу. А від гумової стінки вони лише відскакують. І лоб залишається неушкодженим, і стінка на місці. От і в Україні журналісти можуть написати сотню найкритичніших статей, зняти десятки найсміливіших телевізійних сюжетів. Але від цього нічого не зміниться. Нікого не знімуть з роботи, тим більше, ніхто не напише заяву про добровільну відставку. В кращому випадку, в суд на набридлого журналіста подадуть. Чому так відбувається? Чому свобода слова нібито і є, а очищення, оздоровлення суспільства, до якого це «свободословіє» повинно призвести, не відбувається? Ризикну стверджувати, що все через ту ж гумову стінку. Тільки стоїть вона з іншого боку і уособлює собою не державну машину, а людську байдужість і страх. «Моя хата зкраю», «свисни, Грицьку, - ти дурніший», - з жалем доводиться констатувати, що саме такими принципами користуються українці у повсякденному житті. І сподіваються, що їх проблеми, великі чи малі, вирішать добрі дядьки депутати, хвацькі козаки, Володимир Путін чи Дід Мороз. Ні, шановні. І ще раз ні. Дід Мороз допомагає лише дітям, Путін – «Газпрому», козаки – депутатам, а депутати – козакам. А журналісти можуть одне-єдине – писати правду. У всякому випадку, хоча б намагатись це робити. Все інше доведеться робити самим. Найперше – скинути із себе шкаралупу байдужості і страху. Тоді миттєво зруйнується гумова стіна. А за нею й перша, ота нібито страшна і сильна чиновницька бюрократична машина. Насправді вона дуже слабка і боязка. Єдине – це гумова. І одним журналістським лобом її не розгатити.
Головна 
