“Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той кращий, а хто слабший, то й ніколи не вигравав справи» Іван Франко, «Фарбований лис»
В газеті «Аргументи і факти» колись була надрукована стаття. Суть її зводилась до того, що в минулому предки деяких сучасних людей були канібалами. Вони жерли подібних собі з соусом і приправами, прицмокуючи і сміючись. Вважали це нормальним явищем, навчали цьому своїх дітей. З часом ці канібали, в зв’язку з розвитком цивілізації перестали відкрито «хавати» своїх сородичів так, як це стало вважатися аморальним і недопустимим явищем.
На даний час канібали, в яких ще залишились гени давніх предків, в результаті неможливості реалізувати свій потяг до людського м’яса та крові, пішли у владу. Влада в Україні, як відомо, добряче насичує і дає можливість донесхочу познущатися із собі подібних. Цих осіб відрізняє рішучість та безпринципність, коли постає питання в пригнобленні рівних собі людей, в порушенні їх прав та свобод, прямому чи опосередкованому знищенні.
В результаті своєї суспільної діяльності я побачив, що в деякій мірі версія, викладена в газеті «Аргументи і факти», має своє підтвердження.
Сьогодні ж я хотів донести до читачів «Ехо Кобеляк» деякі деталі дій посадових осіб Кобеляцького району, що мають безпосереднє відношення до каліцтва мого неповнолітнього сина. Деякі люди мені говорять: «Ти нам уже набрид із своїм сином». Багато людей відразу ж повірили в чутки, розпущені лікарями, що дитина постраждала по вині батьків, які нібито відмовились від лікування. Ця версія дуже зручна для всіх, як лікарів так і пересічних громадян. Лікарі нібито звільняються від відповідальності, а пересічні громадяни водночас отримують подвійне задоволення – що горе обійшло їх стороною, та що на прийом до ескулапа можна бігти з легким серцем. Медик же хороший, правильний. Це якщо чийогось родича залікують, чи випруть з лікарні, чи не дадуть автомобіль поодинокі люди кажуть: «Ой, Саша, як ти правильно писав і казав! Ой, які «врачі», ой, ой, ой!»
За певних обставин в одній державній установі мені довелося мати розмову з одним із чиновників Кобеляцької районної ради. Він мені почав казати, що співчуває мені, розуміє мене, як батька. Почав жалітись, що його неповнолітній син теж отримав травму руки, і той лікар, що «лікував» мого сина, теж його дитині неправильно склав перелом. Дитина цілий місяць страждала, поки вони самотужки не поїхали в Полтавську лікарню, де травмованому знову ламали кістки та складали по-новому. На моє запитання, чи жалівся цей чиновник в прокуратуру, в суд на дії так званого лікаря, чиновник відповів, що нікуди він не жалівся і не звертався. От ми й маємо. Як чиновнику добре, то ніби і мір ніяких не треба приймати, хай лікарі й далі ламають, калічать, мордують наших дітей.
З цим чиновником я зустрівся в суді, де він заявив, що питання, що стосується мого сина, не виносилось на сесію райради нібито за малозначимістю. Мов, скалічили одну дитину – що там такого! Одним інвалідом менше, одним більше. Це нормально для Кобеляцького району.
Вже півроку в Козельщинському районному суді розглядається моя позовна заява до Кобеляцької ЦРЛ. В зв’язку з тим, що ніхто з адвокатів не береться мені допомагати, тому, що бояться лікарів, вимагають за свої послуги значні суми, від 5 до 10 тисяч гривень, я сам змушений захищати свого скаліченого сина в суді. Суддя, враховуючи відсутність адвоката, залюбки витирає об мене ноги. Підказує свідкам, що говорити, не задовольнила жодного з моїх клопотань.
Кобеляцьку лікарню захищає адвокат – колишній міліціонер, потім він був головою суду одного з Полтавських судів. Суддя розмовляє з ним, як з рідним братом, тому навряд чи мені вдасться добитися правди. В процесі суду з’ясувалося, що в Кобеляцькій лікарні «загубилися» два журнали. В одному з них були записи про «лікування» мого сина. Це докази, які знищені навмисно. Також з’ясувалося, що в Кобеляцькій ЦРЛ, в архіві, в порушення наказу Держкомітету архівів не ведеться реєстрація руху медичної документації. Це дає можливість на будь-якого громадянина, в будь-який день завести «історію хвороби”, написати в ній, що він втік, виплигнув, полетів із медзакладу, і верещати у всіх судах, що ось є документ, де все написано. Я про це написав прокурору. Прокурор мені сказав, що треба чекати місяць, доки він проведе перевірку і прийме рішення.
Місячні цикли відіграють важливу роль у боротьбі з злочинністю. Це значить, що ще рівно 1 місяць в Кобеляцькій ЦРЛ можуть порушувати норми законодавства. Коли я вийшов з прокуратури, до мене підійшов інспектор держархбудконтролю Кобеляцької районної державної адміністрації Танський С.М. і сказав мені, що в зв’язку з приписом прокурора мені виписано штраф у розмірі 170 грн. за неправильне будівництво хати – двері не там зробив. Це ду-у-у-уже грубе порушення.
А ви кажете, прокуратура не працює. Я написав заяву, щоб прокурор виписав припис чиновнику лікарні за порушення норм законодавства, а той виписав припис мені. Бо в прокурора товариські стосунки із суддею, а в судді товариські стосунки з головним лікарем, а Андрейко їм не «товаріщ». Хотів припис – отримуй і в «тєчєнії 10 днєй», а не місяця, щоб сплатив штраф.
Кажуть, що приміщення районного відділу освіти не здане в експлуатацію – цього не видно, бо це ж збудовано з ініціативи влади. Кажуть, що у розписаний у всіх газетах спортзал не можна заходити, бо його не прийняла в експлуатацію жодна служба. Та прокуратурі і до цього діла немає, їх Андрейко більше цікавить.
Я інколи думаю – в мого сина є батько і мати, та прокурори й судді так знущаються. Адже це знущання не тільки наді мною, а й над моїм сином. А як тим дітям, в яких немає батьків. Як держава захищає їхні права?
А ви кажете прокутура не «работаєт». «Работаєт»…проти скалічених, скривджених, навмисно убієних. Просто не всі про це пишуть – бояться. Скільки віків ви ще будете боятися?
Олександр Тарасович АНДРЕЙКО
|
Головна 
